Світлана Срібна-Дацко: «Я банкір, який пече короваї»

Скільки себе пам`ятає Світлана Срібна-Дацко, її тягнуло до кухні. Навіть коли була зовсім маленькою і мати з бабусею щось випікали до свят, вона уважно спостерігала за тим, як жінки місять тісто і як потім з того тіста виходять смачні торти. Вже коли підросла, несміливо бралася до роботи, а вже у дев`ятому класі, пригадує, могла на свята сама усе спекти. ЇЇ мама, Марія Михайлівна Срібна, працює директором сільської школи, багато часу проводить на роботі. Тому така поміч дочки є для неї дуже доречною.

За освітою Світлана Срібна-Дацко працівник банківської справи, тому про себе жартома каже: «Я банкір, який пече короваї». Поки сиділа у декреті з синочком п`ять років, стала вправною пекаркою. Кожен її коровай – то витвір мистецтва.

 А починалося усе з того, що якось Світлані потрапив до рук журнал «Наталі», де були представлені роботи відомої кондитерської фірми. Особливо її увагу привернули квіти з цукрової мастики, якими оздоблювали короваї, торти. Вона почала експериментувати і, як то кажуть, методом проб и помилок досягла певних успіхів. Односельчани вже давно замовляли до різних ювілеїв, хрестин, днів народжень торти, які Світлана намагалася прикрасити якнайкраще. Особливо їй подобалось пекти до дитячих свят. Тут уже політ фантазії був невичерпний. Лялька у торті, або торт у формі машинки, м`яча, черевика, корабля, книжки, рушника і навіть вишитої сорочки. Ще й досі вона залюбки пече для дітей. Але справжня стихія Світлани – короваї. Особливо багато замовлень має до весіль.

• Моя бабка мене навчала, що пекти весільний коровай дозволялось тільки заміжнім жінкам, щоб вони не були вдовами чи розлученими(бо і молоду сім`ю може така доля спіткати), – розповідає Світлана Срібна-Дацко. – Господиня обов`язково має бути вдягнена у чистий одяг, слід помити руки і помолитися. І лише після цього, з чистими думками і побажаннями щастя для молодих, братися до роботи. Я дотримуюсь усіх цих настанов, хоча багато хто каже що це забобони. Печу і двох і трьохярусні торти. До оздоблення підходжу творчо. Намагаюся зробити усе так, як хоче замовник, але додаю і щось своє. І дуже радує, коли замовнику все подобається.

 Дуже ретельно ставиться Світлана і до підбору інгредієнтів. Цукрову пудру, желатин, наприклад, закуповує лише в одному магазині у Львові. Ті, що продають на базарі, не годяться. Багато замовлень робить через інтернет-магазини. Раніше квіти для оздоблення ліпила руками, тепер придбала спеціальні інструменти і форми, якими користуються професійні кондитери. Це полегшує роботу і короваї мають вишуканий вигляд.

Пані Світлана має один перевірений рецепт короваю і завжди користується тільки ним. Радить господиням не експериментувати зі складними рецептами, а «набити» руку в одному, дотримуватись його. Борошно для весільних короваїв вона просіює двічі, потім воно гарно росте. Жовтки відділяє від білків і ретельно збиває, потім обережно змішує. Додає родзинки, мускатний горіх, цукати, корицю, ну і звичайно – цукор. Коровай, каже, має бути солодким, запашним і неймовірно смачним, щоб і життя в молодят таким було.

 ЇЇ короваями смакували не тільки в рідному селі, районі та області, але й в Рівному, Львові, Миколаєві, Києві. Односельчани, які працюють в Італії, теж є її постійними замовниками. А справжнім мистецьким витвором я б назвала двохярусний коровай, який Світлана торік спекла до фестивалю вишиванок у Борщові. Він був оздоблений рукавом з імітацією чорного борщівського вишиття (дивіться фото).

 До приїзду Блаженнійшого Любомира Гузара в село Пилипче, їй замовили хліб у вигляді книги і хреста. А один з короваїв майстрині представляв Борщівщину у музеї хліба в Києві.

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram