В інтервю Тижню нардеп з Тернопільщини Степан Барна (Блок Петра Порошенка) розповів, чи відбудеться в Україні перезавантаження влади, скільки часу на це лишилося і як подолати корупцію.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
У. Т.: Однією з основних вимог Майдану було перезавантаження влади. Воно відбулося?
– Відбувається. По-перше, у парламент пройшло дві третини нових депутатів. По-друге, вони зовсім інші, не спраглі влади, грошей і болісно реагують на несправедливість. Це прості люди, які не бояться спілкуватися з громадянами, не втікають від них, спокійно їдуть у метро й можуть харчуватися у фастфудах. Зокрема, я собі ніколи в цьому не відмовляю, живу в готелі «Верховна Рада» і не комплексую.
У. Т.: Але перезавантаження передбачає зміну правил гри.
– Звичайно. І для цього ми маємо певний час. Кроки, які нині робить Верховна Рада, вказують на те, що процес триває. Взяти хоча б те, що голосування тепер відбувається в поіменному режимі, що депутати болісно реагують на факти кнопкодавства. Усі ми бачили, що було рік тому, коли бігали між рядами й голосували як хотіли, а диктаторські закони взагалі ухвалювали підняттям обох рук і ніг. Я завжди голосую особисто, і так робить 99% українського парламенту. Це є здобутком.
У. Т.: Скільки часу ви собі відводите? Іноземні експерти та донори попереджають, що в української влади є максимум два місяці на зміни…
– Об’єктивно часу вже немає. Тому й вимоги до уряду завищені. Я не належу до найбільших прихильників прем’єр-міністра Яценюка і достатньо критично його оцінюю. Але водночас розумію, що, наприклад, прийняття бюджету було частково вимушеним кроком, який мав визначити стратегію розвитку країни на наступний рік. Питання децентралізації, перехід ширших повноважень до органів місцевого самоврядування, боротьба з корупцією – усі ці речі закладені і в головному кошторисі країни, і в низці документів, прийнятих у другій половині грудня. А що часу практично немає, то ми на кожному пленарному засіданні порушуємо ці питання. Не розказуватиму про те, як у нашій фракції БПП відбуваються дискусії, вони досить серйозні. І ви бачите, що ми, депутати, вельми критично оцінюємо дії Кабміну. І робитимемо це постійно, бо, допоки питання порушуються, міністри змушені думати, що з тим робити. Наша фракція свідомо відмовилася від власних партійних квот і не запропонувала кандидатур на посади міністрів. По них прийшли люди, які ще донедавна були іноземцями. Це реформатори. І саме в тому суть наших намірів – реформувати країну. Сподіваюся, що ті люди дадуть результат, що вдасться домогтися змін і що прем’єр-міністр виконає взяті на себе зобов’язання. Бо в протилежному випадку об’єктивно розуміємо, що треба буде вже вчиняти зовсім інші дії, аби переломити ситуацію, що першим піде Кабмін, а другими підемо ми.
У. Т.: Наразі результати малопомітні. Усе схоже на ритуальні заклинання чи імітацію, що нагадує поведінку колишньої влади…
– Я не впевнений, що відбувається так само. Хоча тут, мабуть, доречний вислів «революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються негідники». Так от, я впевнений і, понад те, готовий констатувати факт, що була частина пройдисвітів, які прийшли під прапорами Революції гідності й взялися немилосердно красти. Реформи в Україні мали б почати реалізовуватися не в листопаді, а в березні, й прем’єр-міністр Яценюк, який зараз знову призначений, мав би звітувати про те, що він зробив від березня, а не про те, що робитиме з грудня. І це об’єктивно. Про що я не раз наголошував і перед фракцією, і з трибуни ВР, але, на жаль, відповіді так і не дістав.
Ми знаємо, що є зловживання службовим становищем у Генеральній прокуратурі, бачимо прогалини в правоохоронній системі, проблеми з державними підприємствами, де до немислимих масштабів розвинулася корупція. На Тернопільщині спостерігали, як приймали від людей зерно за однією ціною, а розраховувалися за іншою. Тобто відбувалися колосальні зловживання. Сподіваюся, що на всі запитання нарешті буде дана відповідь. Ми цього вимагаємо.
І водночас розуміємо, що маємо діяти в умовах регламенту, який визначає нам Європа, бо не можна за принципом «спіймали – розстріляли». Революція гідності відбувалася за іншими принципами, заклала інший фундамент взаємовідносин між людьми. І зрозуміло, що ті депутати ВР, а я з упевненістю кажу, що їх дві третини, котрі чітко бачать проєвропейську перспективу України, налаштовані на те, щоб змінити країну. І відповідно під це змінюється законодавство, зокрема проводиться реформа правоохоронної системи в частині позбавлення повноважень суддів, недоторканності депутатів. Моя позиція принципова: парламентарії мають бути позбавлені недоторканності, нічого боятися і ховатися. Вона нікому не потрібна. Також я категоричний противник того, що народні депутати не можуть бути мобілізовані. Військовозобов’язаними мають бути всі громадяни України. Якщо країна потребує, то обов’язок депутатів бути на передовій разом із усіма.
У. Т.: Чому все ж таки влада не ризикнула змінити виборче законодавство перед останньою кампанією і чи погодиться зробити це зараз?
– Треба сказати, що та виборча система, яка була в країні, вичерпала себе та є неефективною. Крім того, вона знову привела у ВР тих, хто влаштовував антимайдани, вбивав людей та організував, по суті, війну на Донбасі. Це принципова помилка. У парламенту минулого скликання не було волі переломити ситуацію, це правда.
У. Т.: Не було волі не тільки в парламенту, а й у президента?
– Президент не раз вносив ініціативу щодо зміни виборчої системи. Ми кілька разів змінювали підходи до побудови стратегії виборчої кампанії, бо готувалися до варіанта, що можлива пропорційна система з відкритими списками. То була ініціатива глави держави. Ми про це говорили і в таких рамках готувалися, допоки не побачили, що попередній парламент не здатний до системних змін. Сподіватимемося, що нинішня ВР (усі задекларували, що це необхідно) зробить усе, щоб бодай вибори до місцевих рад відбувалися за новою системою і вже наступний парламент був обраний як нормальний європейський законодавчий орган.
У. Т.: Тобто добра воля на зміну виборчих правил нині є?
– Її більш ніж достатньо, можу сказати це з упевненістю.
У. Т.: Яким мало б бути нове виборче законодавство?
– Пропорційна система з відкритими списками – ідеальний варіант для проведення виборів, котрий дасть пропорційне представництво, авторитетних людей і команди, які будуть здатні брати на себе політичну відповідальність. На місцевих перегонах однозначно має бути мажоритарна система. У селі, де проживає 500 осіб, вибори не можуть відбуватися на пропорційній основі. Це нелогічно, коли три партії формуватимуть список із трьох осіб. Тому зрозуміло, що пропорційна система має запроваджуватися пропорційно до кількості населення певних територій. Знову ж таки це європейська практика.
У. Т.: Дострокове переобрання Ради реальне чи вона працюватиме всі п’ять років?
– Вона працюватиме, доки не виконає свого ключового завдання: ухвалення законодавства, яке підштовхне до конкретних кроків у напрямку інтеграції України в європейську спільноту та ЄС. Ми повинні провести реформи. Розумію, що може бути погано протягом певного часу, але потім буде добре. Таку шокову терапію давно треба було провести в країні. На жаль, багато чиновників, зокрема й постреволюційного періоду, працювали з позиції не державників, а політиків. Готувалися до виборів, але не займалися реформами, бо розуміли, що зміни тягнуть за собою відповідальність, у тому числі політичну, і ризики, що люди не зрозуміють або не повірять. Але ми пригадуємо, як сприймалися реформи Бальцеровича. Нині це класик реформ, який зараз консультує багатьох українських посадовців.
Інше питання, що в нас настільки законсервована система, що вона не дає змоги реалізувати зазначені реформи. І ми бачимо, який є опір. Великим здобутком вважаю те, що ми нарешті вирішили проблему круговороту кадрових призначень у системі прокуратури. До січня міг бути призначений прокурор, який пропрацював у системі п’ять років. Ми зняли це обмеження, бо розуміємо, що той, хто стільки там пропрацював, ніколи не викоренить корупції із системи, хоч би який чистий він був. Такий крок дасть змогу прийти іншим людям, які займатимуться реформуванням.
У. Т.: Влада – це ще й дрібні чиновники, які здатні занапастити всі хороші починання. Як дати раду з цими людьми?
– Моя концепція – це електронне урядування. Доки існуватиме чиновник, який сидить у кріслі, має папір і ручку, доти буде корупція. Тільки побудова системи електронного урядування допоможе подолати це зло. Максимальна дерегуляція, децентралізація й електронне урядування лежать в основі боротьби з корупцією. Я цікавився відповідним досвідом Естонії. Він унікальний. Це країна, яка за короткий час подолала корупцію, стала членом НАТО і ЄС. Думаю, нам це було під силу ще в 1991 році, якби на те була воля керівництва держави, але її не було.
У. Т.: А зараз?
– Зараз є, але обставини інші. Ми повинні розуміти, що країна воює на три фронти. Перший – із Росією, яка вчиняє агресію, другий – дипломатичний, третій – корупція. Я із Західної України, там немає сепаратистів, але корупція є. І її прояви безвідносно до партійної належності ще більше нищать країну, ніж відкрита агресія. Агресія об’єднує людей, а корупція знищує в них віру. Віру в країну. Це найбільш небезпечно. Тому ми маємо міняти свідомість і починати із себе.
Біографічна довідка. Степан Барна – народний депутат Верховної Ради України VIII скликання, член фракції «Блок Петра Порошенка». Народився 1979 року на Тернопільщині. Закінчив історичний факультет Тернопільського державного педагогічного університету, навчався в аспірантурі Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Стажувався як помічник голови Комітету в закордонних справах Верховної Ради України (за проектом «Програми сприяння парламентові України» Іллінойського університету, США), а також в Інституті Сходу Варшавського університету. 2004–2006 роки – голова благодійного фонду «Ідея і Чин України». З 2006-го – радник міністра сім’ї, молоді та спорту, депутат Тернопільської обласної ради
