– Одні закохуються у небо, інші – в гори, а я – у воду, – всміхаючись, каже капітан яхти «Тернопіль» Станіслав Стадник. – Кому що на роду написано. Людина не може без захоплення жити. Має бути любов до чогось, бо це – рушійна сила. Не буде любові – не буде руху, не буде руху – не буде життя…
Яхту Станіслав Віталійович збудував сам за власними кресленнями. За освітою він – вчитель трудового навчання, закінчив Тернопільський педагогічний інститут.
Перегляньте також:
- На Тернопільщині у спецзакладі знущаються з неповнолітніх
- У Тернополі жінка втопила дитину і сама вистрибнула з вікна
– Це каютна яхта, – розповідає. – У ній поєднані технічні характеристики морської шлюпки і швидкісної яхти «Летючий голландець». Будував її чотири з половиною роки. Яхта виготовлена з дерева, а зверху вкрита спеціальним пластиком. Уже тридцять років мені служить. Щороку її ремонтую, вдосконалюю. Добре, що тепер можна будь-який матеріал купити, а раніше все було дефіцитом. Пригадую, як її вперше спустили на воду і я став на палубу – незабутні відчуття! Знаєте, кожна людина в житті має свою рожеву мрію, отак і в мене, тільки свою мрію я зробив власноруч і спершу яхту так і назвав – «Мрія», але тепер перейменував на «Тернопіль».
Керувати яхтою бажання мало
У 1978 році Станіслав разом з батьками переїхав з Маріуполя до Тернополя. Батько Станіслава був свого часу військовим морякам. До нашого міста його перевели по службі – керувати Добровільним товариством сприяння армії, авіації і флоту, де готували призовників до служби у морфлоті.
– Тернопіль нам дуже сподобався, і ми вирішили тут залишитися, – розповідає Станіслав Віталійович. – Тривалий час я викладав у морській школі, яка була на місці нинішнього нічного клубу «Riverpool». Ми з батьком намагалися розвивати вітрильний спорт, тоді на ставі було дуже багато яхт, однак у 90-их яхтклуб і ДОСААФ перейшли до людей, які не були зацікавлені в їх розвитку, відтак приміщення «прихватизували», зробили там офіси фірм або переробили на свій лад під розважальні заклади. А потім за наказом одного чиновника яхти взагалі спалили… Ті, кому вдалося яхти викупити, згодом продали, бо утримувати яхту непросто, відтак тепер я один на яхті курсую Тернопільським ставом. Буває, декотрі просять мене навчити керувати яхтою, але зазвичай після першого заняття більше не приходять. Думали, що керувати дуже просто, але не то було! Керувати вітрильною яхтою досить важкувато, бо потрібно витримувати не лише фізичне навантаження, а й розумове – треба вміти «читати» воду, яка вказує напрям вітру, і підлаштовуватись під нього. Без вітру вітрильна яхта нікуди не попливе. Та й пасажирам треба приділити увагу.
Два роки тому яхту Станіслава Стадника мало не розбило вщент.
– Почалася буря, на ставі розігнало хвилі так, що, здавалося, змете все на своєму шляху, – згадує чоловік. – Я за 30-ть років жодного разу таких не бачив! Довелося хвилин 40 руками утримувати яхту, бо її страшенно кидало об берег. Тоді всі сухожилля на руках і ногах порозтягував. Але якби мене не було поряд у ті хвилини, то яхту розтрощило б! Хочу зауважити, що у нас дуже слабенький став з точки зору техніки безпеки, нема багато причалів, де можна було б у будь-який момент пришвартуватися. А це дуже важливо для вітрильного судна, бо на ставі часто штормить.
Доводиться рятувати людей
Станіславу Стаднику інколи доводиться не лише катати, а й рятувати людей, які задалеко запливли. За стільки років траплялося чимало курйозних випадків.
– Якось пропливав повз Кутковецький ліс, раптом чую – десь метрів за 20-ть чоловічий крик про допомогу, – розповідає пан Станіслав. – Я миттю кинувся туди. Коли вдалося забрати хлопця на палубу, він розповів, що плив рятувати дівчину, яка пливла попереду нього. Ми давай «прочісувати» ділянку і бачимо, що дівчина спокійненько собі пливе і нічого не підозрює. Ми і її забрали до себе. Аж раптом до нас підпливає рятувальний катер і рятувальник запитує: «Де ті утопленики?», а я: «В мене сидять, гріються…» Всі весело розсміялися. Як виявилося, рятувальників викликали друзі, які разом відпочивали на березі. А якось яхта сіла на мілину, бо не було вітру. Я зайшов у каюту і раптом чую, як щось падає на палубу, відкриваю віконце і бачу дівчину. Ще тоді пожартував, чи вона, бува, не з неба звалилася. Виявилося, що вона тікала від двох чоловіків, які її переслідували. Потім і вони підбігли, але вже нічого не змогли зробити, бо яхта відпливла. Я лише встиг вслід сказати: «Вибачайте, хлопці, тут моя територія і вона під моєю охороною».
Прогулянки із родзинкою
Інколи яхту Станіслава Стадника замовляють для освідчень та романтичних прогулянок з нареченими.
– У мене тут вже програму телевізійники знімали, – всміхається пан Станіслав. – Хіба можна придумати для освідчення романтичніше місце, аніж яхта? Інколи закоханим хлопцям сам підказую сценарій. Але цікаво не те, як усе підготуєш, а побачити здивування дівчини, для якої все це приготовлено. Якось хлопець умовив подругу своєї дівчини підіграти йому. Та у визначений час привела її на набережну прогулятися і, немов знічев’я, запропонувала їй покататися на яхті. Хлопця з квітами в той час заховали у каюті. Ми з подружкою, як могли, відволікали дівчину, а хлопець у той час через люк на носу яхти вилазить і сідає на палубу. Бачили б ви її очі і подив! Коли вона прийшла до нього, я зайшов у каюту і через люк подав йому квіти, шампанське і він їй освідчився. Кульмінаційний момент і найцікавіший. Реакція у дівчат буває різною: хтось від розчулення починає плакати, хтось німіє, а одна всіх перевершила, сказавши: «Чого ти мені так швидко запропонував? Я ж хотіла з тобою ще позустрічатися!» Словом, усілякі історії бувають…
З подружжями ще цікавіше – відразу видно, які у них стосунки і яке життя. Одного чоловіка мені було дуже шкода – видно, що дружина йому жити не дасть, він буде весь час «під обцасом». За ту годину, що вони каталися, вона ним керувала не гірше боцмана на кораблі… (всміхається – авт.) Прогулянка на яхті всіх немовби «просвічує», людина заспокоюється і показує своє справжнє єство. Завдяки яхті я навчився «читати» людей.
Оксана СМІЛЬСЬКА
