Спорт – це зброя

Я був, ще дитиною, підлітком, але дуже добре пам’ятаю цю подію. Як наприклад, пів фінал Ліги чемпіонів,  коли “Динамо” Київ, будучи сильнішим за “Баварію”, не змогло вийти у фінал.

Так ось в жовтні 2000-го року, Володимир Кличко переміг американця Кріса Берда і завоював свій перший титул чемпіона світу. Цей бій називали, ще помста за брата. Адже перед тим, Віталій Кличко через травму руки, програв Берду.

Мене просто розпирали емоції наступного дня. Ми в школі обговорювали цю подію не менш яскраво, ніж різдвяні канікули. Для нашої країни – ця перемога мала фантастичне значення

Двохтисячні роки – це коли про Україну в світі знали тільки через режим Кучми, Чорнобиль і країну, де люблять алкоголь. Перемоги Кличків  змінили імідж нашої країни в кращий бік. Далі пішло ще краще.

Вже 11 грудня 2004 року, Віталій переміг британця Дені Вільямса. І це було дуже символічно, він підтримав учасників Помаранчевої революції на рингу у Лас-Вегасі. Весь світ дізнався, що країна у центрі Європи не Московія і ми хочемо бути вільними від корумпованої тиранії. Що ми країна воїнів, а не хліборобів.

В ті часи, було небезпечно підтримувати Майдан. Багато відомих людей зберігали нейтралітет, очікуючи, хто переможе.

В той же час, більше десятка відомих артистів підтримали злочину Партію регіонів на чолі з Януковичем.

Проте минулого було уже не вернути. Завдяки перемогам Динамо на міжнародній арені і таланту Шевченка, Лужного. Завдяки Кличкам та всім чемпіонським поясам, які вони здобули, нами почали цікавитись, як окремим суб’єктом, а не країною, яка “десь там”.

Хочеться, щоб і зараз спорт для багатьох спортсменів був зброєю, яку вони можуть використати в підтримку України. Особливо це стосується деяких футболістів, які проживають своє яскраве життя, моментами забуваючи, кольори якої країни, вони захищають. Таких вистачає і в інших видах спорту.

Золота осінь 2000-их років. Один із яскравих спогадів того часу за який несоромно.

Михайло Ухман