Нині в Україні, в якій її частині ти б не перебував, не маєш стовідсоткової гарантії, що, лігши пізно увечері спати, спокійно прокинешся вранці. Однак коли в ранкову пору почуєш солов’їний спів, похмурі думки трохи відступають. Він у світанковій тиші, за відсутності усіляких інших конкуруючих звуків та ще й у поєднанні зі свіжим білим цвітом на деревах, просто чарівний, і виникає бажання якнайдовше стояти на балконі й слухати цю неперевершену мелодію природи. Не знаю, які вищі сили дарували маленькій пташці такий талант, “поставили” цей незрівнянний голос, але люди недаремно споконвіків милуються її трелями – вісниками весни, тепла, розквіту…
Звук сигналу повітряної тривоги раптом перериває цю лірику і без надмірної делікатності нагадує, що весна нині не така, як раніше. І що для дуже багатьох з нас вона позначена гуркотом вибухів, димом згарищ, жахливим видовищем понівечених трупів, липучим страхом за власне життя і долю своїх близьких. Такі думки із солов’їними переспівами не дуже в’яжуться.
Не лише весна “не така” – усе життя навколо, здається, стало виглядати наче у якомусь викривленому дзеркалі. Точніше сказати, його колишні, мирні прикмети і ознаки химерним чином переплітаються з реаліями воєнного часу.
Телебачення – це “вікно у світ” – поряд з показом дитячих малюнків розповідає, як грамотно діяти при можливому застосуванні ворогом хімічної зброї (за одних обставин триматися ближче до землі, за інших забиратися якнайвище – ага, саме так аналітично, розважливо і холоднокровно будеш діяти під час реальної загрози).
Молодий, але вже досвідчений і, відчувається, бувалий у бувальцях чоловік вправно демонструє, як поводитися з автоматом, щоб, чого доброго, не всадити кулю самому собі.
Суворі застереження владних мужів стосовно покарання правопорушників “за законами воєнного часу” чомусь не викликають у останніх остраху, а навпаки – щодня примножують число затриманих пияцюг за кермом. Вилучені колись “на потреби війни” автівки, доводилося чути, уже ніде було розміщати, тому тодішнє керівництво краю прийняло рішення цілком “в дусі воєнного часу”: через три дні арешту транспортний засіб… повертали власнику, який, мабуть вже встиг похмелитися і передчував нову веселу поїздку “з вітерцем”.
В період війни людські відчуття загострюються, і водночас людина стає, сказати б, більш твердошкірою, менш сприйнятливою до негативних, а то й шокуючих моментів. Численні мертві тіла у Бучі, трупи, що зносяться й складаються на ноші, вже не затушовуються плямою, а постають перед очима телеглядачів такими, як є. Те, що ще недавно могло б просто вжахнути, нині сприймається якось уже майже буденно. Може, тваринні філософія і психологія, принесені пришельцями з півночі, починають даватися взнаки?
Не хотілося б думати, що вони отримають хоча б таку перемогу. Один із засобів проти цього – почутий солов’їний спів рано-вранці…
Ігор Дуда
