Смерть дихала йому в потилицю, але він вижив.
Ця історія — про незламність духу, про боротьбу до останнього подиху. Сергій із позивним «Косий» ділиться своїми спогадами про те, як йому вдалося вижити у зруйнованому донецькому селі, де здавалося, що шансів уже немає:
Перегляньте також:
- 54 кілограми на плечах, дрон над головою і орден на грудях: фронтовий шлях тернополянина
- Тернопільський «Благодійний фонд підтримки військових та їх родин» об’єднує заради перемоги
– Ми стомлені, поранені, ховаємося у підвалі серед руїн від обстрілів та скидів. Раптом чуємо, – хтось підходить до підвалу. Запитали пароль, а то московити! Досвідчені, обережні – не йдуть до нас, лише гранати кидають і кричать: “Сдавайтесь”. У мене поранення в ногу, ахилове сухожилля вирване, трохи кров тече. Хлопці контужені та поранені. Приймають рішення вийти, а я залишаюсь до останнього. Ховаюсь в матраци, лахміття, які лежать долі. Раптом чую – автоматні черги: розстрілюють хлопців, які вийшли здаватися. Росіяни починають спускатися до підвалу. Двоє. Один каже: “Их больше было”, інший заперечує: “Нет, мы всех положили”. Мене врятували дві речі: перше – в підвалі було темно, друге – вони не прострілювали простір перед заходом.
Але це було лише початком. Загарбники, не знайшовши Сергія, почали барикадувати вхід.
– Зброю для зручності відклали, при чому, один кинув автомат майже мені в руку – я навіть почув тепло від ствольної коробки. Далі діяв на рефлексах: схопив “калашніков”, перевірив. Московити навчені були: після стрільби змінили магазин на повний, набій у патроннику. Чергами спорожнив автомат у ворогів. Запам’яталися іскри, які летіли від їхніх бронежилетів… Автоматично змінив порожній магазин на свій повний і, якось виповз на двір. Виявилося, що один із хлопців, по яких стріляли московити, був живий. Удвох переповзли до укриття, запросили допомоги.
Попри численні поранення, Сергія вдалося евакуювати. Попереду був тривалий шлях відновлення: госпіталь, операції, реабілітація. І хоча повернутися до штурмових дій він не зміг, Сергій знову у строю — тепер на інших позиціях.
З цієї історії він зробив важливий висновок, який адресує усім:
«Хлопці, ніколи не довіряйте ворогам… Потрібно битися до останнього, це єдиний шанс вижити. Не дозволяйте себе вбити, – краще вбийте ворога першим».
Ця розповідь — нагадування про те, що наші Герої — це справжні Титани, які в найважчих умовах знаходять сили боротися і виживати.
