Скрізь гнилизна і неправда, – тернопільські волонтери

Скрізь гнилизна і неправда.

Колись, з пропахлими бензином руками вірилось, що можна все змінити і побудувати новий світ. Там, де не буде несправедливості. Де не вмиратимуть в лікарнях ті, в кого нема грошей на ліки, де кожен, хто має хист і бажання, зможе вчитися. Де людину цінуватимуть за те, яка вона, що робить, а не за те, хто її батьки, скільки грошей у неї на рахунку.

Я виходжу зі Штабу на вулицю, дивлюсь в обличчя людям, щодня проходжу повз жебраків, вислуховую матерів загиблих солдатів, які не можуть добитися справедливості, шукаю гроші на ліки, а водночас слухаю радісні переможні новини міського та державного масштабу, і розумію, що божеволію: щось не так. Люди думають так, як їх вчать думати політтехнологи та піар-менеджери. Втрачають індивідуальність і самостійність. Колективним розумом керують великі гроші. Ляльководи періодично змінюють вивіску на протилежну, аби задовільнити прагнення новизни. Бажання висмоктати в людей останнє. Отрута брехні, замотана в яскраву обгортку, яку “виборець” повинен ковтнути.

Глухий кут.
Такий глухий і темний, порослий мохом і цвіллю.
Альтернатива?
Нема альтернативи.
Я не знаю, як міняти світ, але не впевнена, що зможу жити так далі.
Дивитися і мовчати, як мовчала всі ці роки?..
Здається, помаленьку втрачаю віру.

Лілія Мусіхіна