Щоб бути – треба вірити в себе

Волею долі Україна та боротьба її нації за свій спосіб життя і майбутнє добряче впливає на сьогоднішній порядок світу.

Може виявитися, що за 100 днів навіть Трампу не буде чим похвалитися, окрім якщо він шантажем дотисне «неукраїнську» за духом сьогоднішню владу до ефемерного перемир’я.

У свою чергу Європа, яка довгий час лише облаштовувала добробут пересічного європейця, не задумувалась про безпеку, узалежнила себе від того, чи буде бити український воїн московита і чи просунеться московія далі. Китай поглине Тайвань у найближчий рік-два чи ні — також залежить від ситуації в Україні. Та ж напруга між Північною та Південною Кореями. Чи пройде референдум Гренландії про відокремлення від Данії чи ні?… Так, волею долі Україна стала тригером змін світопорядку.

Зрозуміло, що так, як жив після Другої світової війни, світ він жити не буде. Але чи збережуться потреби у цінностях людяності, справедливості, правди на планеті Земля — залежить від того, чи встоїть Україна та її нація.

Здавалося б, у такому часі Україна повинна звучати у всьому світі не як «прохачка» трампістів чи московитів, а як нація, яка прагне волі і справедливості. Та вже писав, що, на мій погляд, нація сьогодні поділена на: 15 % — неукраїнську мародерську владу, її наймитів та «любителів», 30 % — пасіонарну частину і 55 % натовпу «ждунів» та тих, хто спостерігає, куди крива вивезе. Та дивлячись на джидівські перемовини, бачимо, що Україна «завдяки» владі не займає того місця, на яке заслужили її люди.

Чому ж так?

Пам’ятаймо Грушевського: «Біда України в тому, що нею керують ті, кому вона не потрібна». Усі, що були, очільники країни так і не усвідомили силу української спільноти. Силу землі та небокраю. Вони паразитували і паразитують на пасіонаріях. Вони і далі намагаються їх упокорити, перетворити в натовп чи прихлібників. Намагаються нівелювати та нищити волю і дух людей.

Вчора написав пост про потребу кожному вірити в себе, як в українця за духом, бо нема у нас більше інших гарантій безпеки, волі і заможності. І стільки злоби в коментарях побачив, що жахнувся. Що з людьми, що увірували в насаджених кумирів? Не тільки «зелених» чи «солідарних», а будь-яких? Що ж вас спонукає так ревно їх захищати й «обожнювати»? Невже не бачите наслідків їхнього правління, невже не зв’язуєте їхніх рішень і своїх клопотів? Чому не хочете бачити і розуміти, що ваші прощення дають їм силу, а вам — забуття і недолю? Чому, як порятунок, головніше — «облизати пантофлю» свого кумира і не бачити насправді їхньої зневаги і користі зі своїх обожнювачів?

Часто, комунікуючи, спілкуючись, шукаємо відповіді на питання: за рахунок чого українці зараз стримують ворога? Як, всупереч тим, хто зобов’язаний їх вести за собою, спрямовувати, підтримувати, підживлювати їхній дух, вони боронять країну?

Цей пост — це звернення до українців. Не треба впадати перед глашатаями обіцянок. Яке б прізвище не було, треба оцінювати рішення, дію, політику, яку реалізують, чи справді вона приведе до розвитку України, до доброго життя у ваших родинах, до того, щоб ваші діти не блукали по світах і не шукали кращого життя деінде

Вірю, знаю, що дух український не поборено. Самовпевнена мішура спаде, як роса на сонці. Маємо повірити в себе, а не в кумирів — тоді й переможемо.

Павло Жебрівський