“То тобі не Кучма з Єльциним – сіли, випили, побалакали, і ніяких проблем не було”, – довелося якось почути розмову двох літніх чоловіків на вулиці. Ті часи понад двадцятирічної давнини згадуються нині з деяким смутком, а гротескно-анекдотичний правитель тодішньої Росії, який, прийнявши “на грудь”, то диригував військовим оркестром, то справляв малу потребу під колесом літака, то лоскотав секретарок, то хвацько витанцьовував на передвиборчому мітингу, викликав здебільшого іронічну посмішку – ну, що візьмеш із “забулдиги”…
Тертя, які деколи виникали між Україною і Росією, долалися шляхом залучення людського фактора, тобто дружніх посиденьок двох президентів такими ж дружніми обіймами на камеру. Та що там – в пориві чи то похмільної, чи передзапійної відвертості Боріс Ніколаєвіч під час однієї з офіційних зустрічей несподівано заявив, що кожен російський функціонер високого рангу повинен прокидатися вранці (он як!) з думкою: “Що я маю зробити для України?”. Сам він, як здавалося до порівняно недавнього часу, зробив для становлення незалежної України досить багато – хоча б тим, що у серпні 1991 р. заліз на танк і проголосив, що задум комуністичних путчистів повернути хід історії назад провалився. Заради справедливості слід сказати, що це був сміливий вчинок – тим більше, що все керівництво України, маючи “підпорку” лише у вигляді прийнятого за рік до того Акту про державний суверенітет України, сиділо в Києві та на місцях тихенько, закликаючи громадян до спокою і витримки. Тому отримана тоді незалежність здавалася багатьом подарунком долі. Багато хто також видихнув з полегкістю, мовляв, дякувати Богу, обійшлося без крові.
Перегляньте також:
- МНС росії видало трешові поради, як рятуватися від українських БПЛА: спати по черзі, спостерігати за тваринами
- РФ нарощує атаки “Шахедами” по Україні: експерт зробив невтішні висновки
На 31-ому році існування незалежної України милостива тоді, в 1991-ім доля, здається, вирішила сповна реваншуватися за свою тодішню прихильність, піддавши нашу країну страшному випробуванню у вигляді орди російських бандюків, гвалтівників і мародерів, які, для підкреслення їхнього “державницького статусу”, одягнуті у військову форму. І побічно причетний до цього той самий Борис Єльцин, який вже 17 років спочиває на Новодєвічьєм кладовищі у Москві під пам’ятником з російським триколором, який дотепники одразу ж назвали Aquafresh (23 квітня – роковини його смерті) та який терзався свого часу думкою, що має зробити для України. З Л. Кучмою він, можливо, й вирішував питання в дусі хоча б мінімального партнерства, але, призначивши своїм наступником В.Путіна, гіршого зла для України зробити не міг. Така ось нині виходить у нас, українців, кардинальна відмінність у ставленні до двох Борисів: одного з них (колишнього британського прем’єра Джонсона) ми вважаємо нашим вірним і послідовним союзником, а іншого – згадуємо “незлим і тихим” словом за оте його кадрове призначення. Хоча, виходячи з природи російського шовінізму, цим обранцем міг стати будь-хто інший – з такими ж наслідками. Проте все нинішнє зло світу для нас, українців, небезпідставно персоніфіковане саме в особі колишнього підполковника КДБ.
Така вона, росія: запевняє, що хоче робити добро, а виходить те, що маємо сьогодні…
Ігор Дуда
