З Сергієм Мельником ми зустрілися в одному з кафе в центрі міста. На зустріч прийшов завчасу, в руках тримав телефон та блокнот. Замовляємо каву, а поки її несуть, він телефонує дочці та питає про справи у школі. В голосі чути теплоту та турботу. Строгість з’являється, коли розмова заходить за молодшого сина, до якого дочка мала забігти і переконатися, чи все добре.
Перегляньте також:
- За рік Тернопільські поліцейські відшукали 199 зниклих дітей
- Свічка пам’яті: Чому важливо вшановувати жертв Голодомору
Син пішов в перший клас, – пояснює пан Сергій. – Трохи хвилюємося з дружиною, щоб він зумів освоїтися у школі. Тому і просимо дочку підстрахувати та допомогти брату в разі потреби. Нас так навчили батьки – допомагати один одному, і так ми вчимо своїх дітей.
– Ви відповідальний батько? – користуючись нагодою розпочати розмову, запитую в пана Сергія.
– Я відповідальний у всьому (усміхається – авт.). З 14 років я вже працював. Допомагав батькам будувати дачу. Мої батьки є представниками технічної інтелігенції. Вони виховали мене в дусі поваги до людей, до чужої праці, навчили цінувати те, що маємо, і те, що здобуваємо ціною власних зусиль. Батько вже на пенсії, а мати досі працює, і не раз в розмовах з різними людьми чую, як про них схвально відгукуються і працівники заводу залізобетонних конструкції, де завлабораторією працювала мати, і працівники домобудівного комбінату, де працював батько.
Маючи приклад своїх батьків, хочу щоб і мої діти мною пишалися (усміхається – авт.).
– Дітей також привчаєте до праці?
– В першу чергу ми з дружиною Юлею їх привчаємо до відповідальності. Ми постійно даємо дітям можливість вибору. Але наголошуємо, що вони самі нестимуть відповідальність за прийняте рішення. Хоча зараз в них головне – це навчання, ми все одно вимагаємо від дітей дбати про чистоту своїх кімнат, допомагати бабусям і дідусям, не цуратися будь-якої роботи по дому.
– Скажіть, а як ви розпочинали свій бізнес? Це ж не комерційна таємниця?
– Звісно, що ні (сміється – авт.). Я розпочав свою справу у 1996 році і досі нею займаюся. Йдеться про торгівлю розхідними пально-мастильними матеріалами до автомобілів. Мій бізнес швидше нагадує мережу менеджерів, які можуть вислухати потреби клієнта та надати йому кваліфіковану пораду чи продати найбільш оптимальний товар. Сам я навчався у Тернопільському політехнічному інституті (нині – національний технічний університет ім. І. Пулюя), де отримав фах інженера-механіка. Після закінчення вузу працював над кандидатською дисертацією, навіть отримав патент на «гвинтовий конвеєр». Однак, у зв’язку з тим, що комбайновий завод розпався, далі продовжувати кар’єру науковця та винахідника не було потреби. Але всі знання, які отримав у вузі, застосовую на практиці. До них вже додається і досвід.
– Ви вимогливий керівник? Знаєте, що про вас кажуть ваші підлеглі?
– В першу чергу, я людина слова. Якщо щось обіцяю, то не може бути жодної причини, щоб я не виконав цього. Це знають і мої підлеглі, і мої клієнти, і мої партнери. Але від них я вимагаю такої ж принциповості та порядності. Я ціную людей за їх професійність, патріотизм та відповідальність. Всі, хто розуміє це, працюють зі мною вже тривалий час. Той, хто не розуміє, що таке дане слово, з тим ми прощаємось. І це стосується не тільки бізнесу. Такі стандарти планую впровадити і в політиці.
– До речі, про політику. Чому ви вирішили балотуватися в депутати?
– Це спільне рішення нашої команди, яке повністю підтримане моєю сім’єю. Здобувши певний статус у житті, ставши самодостатнім, я готовий і можу поділитися своїми знаннями та досвідом, щоб прислужитися рідному місту. Я проводив опитування серед мешканців і був вражений, коли побачив, що кожен другий мешканець округу №36 переконаний, що попередні депутати не дотримали даного виборцям слова. Я такого не розумію в принципі. Ми ж живемо в одному місті, в одній країні. Як можна так відверто дурити таких, як ти, українців. Тому і хочу показати приклад, як можна навіть у політиці, яку всі вважають «продажною» справою, таки дотримуватися слова і реально допомагати людям.
– З чим ви ідете до людей?
– По-перше, я хочу, щоби люди зрозуміли, що за них ніхто нічого робити не буде. Ні депутат, ні міський голова, ні якийсь чарівник, ні працівник ЖЕКу – ніхто. Тільки активні громадяни зможуть бути конкурентноздатними у взаємовідносинах з владою, а роль депутата – організовувати людей, допомагати їм відстоювати свої права та забезпечувати свій побут. От, наприклад, я готовий закупити саджанці дерев, але мешканці повинні організуватися та разом посадити їх. Я готовий допомогти придбати елементи дитячого майданчика, але встановлювати його повинні мешканці, чиї діти там гратимуться. Тоді ми і отримуємо відповідальних жителів, і бачимо, як маленька громада одного будинку саморганізовується для виконання якихось завдань. Адже цим людям там жити, то хто, як не вони, повинні бути зацікавлені в тому, щоб щось змінювалося на краще. Я готовий почати з малого, щоб потім ми всі разом побачили зміни по цілому місту.
– А чому люди повинні голосувати саме за вас? Подібні думки висловлюють політики різних партій.
– Знаєте… (задумується – авт.). В житті мені довелося не раз переконатися, що таке команда. Я навчився цінувати плече друга. Я знаю ціну того, коли ти програєш лише тому, що не мав підтримки. От подивіться самі: Президент України Петро Порошенко ініціює зміни та реформи. Але чи все це реально доходить до конкретного мешканця? Ні. Тому, що влада на місцях, переслідуючи якісь вузькопартійні інтереси, влада, яка давно не відповідає очікуванням українців, просто саботує все, що пропонують з Києва. Ось тому і треба нам сформувати органи місцевої влади по-новому. Президент, Кабінет Міністрів, парламентська більшість, органи виконавчої влади в області, а після виборів і місцева влада мають стати єдиною командою. Тоді не буде розбалансованості влади, тоді ніхто не шукатиме винного в якихось прорахунках, ніхто нічого не вигадуватиме, щоб когось підставити, бо всі працюватимуть під загальним керівництвом Президента для досягення цілей: реформи та шлях у Європу. Тому люди повинні розуміти: один в полі не воїн. Реальні справи може зробити тільки команда однодумців. В даному випадку вважаю себе членом команди Президента, хоч я і позапартійний.
– Вас багато людей знають як волонтера та мецената. Розкажіть про те, що робите.
– Я вважаю, що кожен на своєму місці повинен допомагати нашій країні подолати ворога. Але ті, хто іде служити в зону АТО, повинні бути впевнені, що ні держава, ні друзі не відвернуться від них та їхніх родин у разі якоїсь біди. В області ми маємо 17 дітей, які втратили батька на війні з Росією. Разом з друзями ми вирішили виконати бажання цих дітей і подарувати їм те, що би вони хотіли отримати при підготовці до школи. Діти з матерями складали список, і кожна дитина отримала те, що хотіла: і ноутбуки, і мобільні телефони, і планшети, а для активного відпочинку – спортінвентар, велосипеди, самокати, іграшки, ліжка та матраци від тернопільського виробника. Це одна з моїх ініціатив і це найменше, що ми можемо зробити для людей, які втратили близьких. Тому я закликаю інших підприємців не стояти осторонь, адже чужих проблем не буває, особливо, якщо це стосується війни. В мене є просте правило: допомагати точково. Взявся за справу – довів її до кінця. Ось так було з автомобілями для потреб АТО. Я особисто купив 2 позашляховики «СангЙонг», відремонтував їх та передав на батальйон «Тернопіль». І що найважливіше – ці автомобілі досі на ходу, досі експлуатуються, хоча ми добре знаємо, в яких умовах вони там перебувають. Я гордий з того, що хлопці хвалять нашу роботу, яку ми з друзями зробили на всі 100. Крім того, разом з автосервісом «4 х 4» ми допомогли відремонтувати понад 20 автомоблів, які волонтери теж відправили на Схід. Це якщо говорити про допомогу в АТО. Але є ще декілька культурологічних проектів: разом з друзями започаткували та організували перший міжобласний футбольний турнір памяті Небесної сотні, який плануємо проводити щороку. Команді Козівської ДЮСШ ми закупили футбольну форму та м’ячі, разом проводили толоку в одному з парків Тернополя, звідки винесли понад 2 тонни сміття. Ще раніше – неодноразово відправляв групи однодумців на Майдан, допомагав продуктами, ліками, фінансово. Зараз активно підтримую такий вид спорту, як фрі-файт (вільний бій), особливо, команду з Тернополя. Для мене цінною подякою стало підняння українського прапора на чемпіонаті світу з фрі-файту в США, де наш спортсмен посів третє місце.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Тернополі є кандидат з найвищим рівнем позитивного сприйняття
– Як ви думаєте, ви впораєтеся зі всіма викликами, як будуть перед вами як перед депутатом?
– Я впевнений, що так. Я самодостатня людина, в мене повністю налагоджений бізнес і тому я зможу приділяти час громадським обов’язкам депутата. Головне, щоб люди розуміли, що працювати нам доведеться пліч-о-пліч. За когось я нічого робити не буду. Але хто стане частиною команди, то з тим ми будемо йти до кінця та працювати на результат. До речі, наше анкетування показало, що майже 50 відсотків опитаних на окрузі людей, готові на громадських засадах мені допомагати. Це дуже високий показник. І це плюс не мені, це, в першу чергу, плюс тим людям які готові міняти світ довкола себе на краще. І ми це зробимо!
