Село Кро(е)гульці нині належить до Чортківського району. Перша писемна згадка про нього відома з 1574 року.
У цьому селі в дерев’яній церкві святої великомучениці Параскеви П’ятниці, 9 листопада 1872 р. греко-католицький священник о. Михайло Глібовицький хрестив свого онука Лепкого, іменами Богдан-Нестор-Теодор згідно церковного календаря. Дочка о. Михайла Глібовицького Домна (1850-1913) вийшла заміж за уродженця містечка Куликів Львівської області, випускника Львівського університету, пароха (рукопокладений на священника в 1871 р. і взяв тоді шлюб) села Ялинкувате на Львівщині о.Сильвестра Лепкого (1845-1901), відомого просвітянина, письменника (псевдо Марко Мурава), котрий був другом багатьох відомих українців Галичини…
Перегляньте також:
- Пам’ять Богдана Лепкого вшанували в Тернопільській школі, яка носить його ім’я
- У Бережанах відзначили 150-річчя від дня народження Богдана Лепкого
Отець Глібовицький (1814-1887) в 1873 р. перейшов на парафію у м. Бережани, а парохом у на той час Кро(е)гульці став його зять о. Сильвестр, який служив громаді до 1879 р. (був переведений у с. Поручин, а потім – у с. Жуків біля Бережан). Родину у Крегульцях відвідував відомий адвокат, літератор, громадський діяч, дядько Богдана й Миколи Лепких, брат Домни Лонгин Глібовицький.
Сім’я Лепких проживала на проборстві, що було біля церкви. У них народилося з літами 8 дітей, та не всі вижили. Від дифтериту в Крегульці за одну ніч померли 2 сестрички і братчик, коли Богданчику було 5 років. У Крегульцях 21 листопада 1878 р. також народився брат Богдана Лепкого Микола, що в майбутньому став відомим педагогом, політичним і просвітницьким діячем. А брат Богдана Лев (Левко) став з літами відомим публіцистом, поетом, композитором, художником…, народився 7 грудня 1888 року в с. Поручин… На Бережанщині також народилося ще дві сестри братів Лепких…
Дитинство Богдана Лепкого пройшло в Крегульцях серед чарівної природи, селянських дітей, людей, які обслуговували його родину. Про дитячі роки він згадує у своїх спогадах «Казка мойого життя» (1936, 1941, 1967 ), які складаються з трилогії – «Крегулець» (1936), «До Зарваниці» (1938) і «Бережани» (1941). Крегульці були милі й дорогі майбутньому письменнику. Він мав багато псевдонімів і криптонімів, серед яких був і Федір Крегулецький.
Початкову освіту Богдан здобув вдома. Основи шкільних наук викладав йому домашній учитель Б. Бахталовський. Саме він і познайомив хлопця з віршами Т. Шевченка, прозовими творами Г. Квітки-Основ’яненка. Його оточували у селі народна пісня, музика, малярство, фольклор рідного народу.
Мати Домна співала синочкові колискові, а потім – «Не щебечи, соловейку», «Скажи мені правду, мій милий козаче» під акомпанемент гітари. Батько Сильвестр грав на скрипці, заохочував Богданчика до малювання, розповідав йому про відомих людей на портретах, які висіли на стінах приходства… Співала йому народні пісні й няня Марія Яницька з-під Кам’янця-Подільського. Він пригадував її пісні «Ой, їхав чумак з Криму додому», «У Гусятині на риночку капелія грала» та інші. А як сильно впливали на дитину казки няні Марії! Дорослим напише, що «казчина сестра – це пісня», що вони – «найкращі обі». Пригадує у спогадах, що чарували його серце співанки парубків і дівчат, які в жнива працювали на полі. Слухав в церкві св. Параскеви, куди приводила мати Домна, співи крегульчан під час Служб Божих. Любив спів і оповідки дяка Іллі. Запам’ятав і солоспіви тітки Дарії Глібовицької (1886-1934). Слідкував за вертким пензлем у руках маляра, німця Швугера, який у їхньому домі малював ікони для церкви.
У першій частині своїх спогадів «Крегулець» Б. Лепкий пише: «Церковця дерев’яна, старенька і маленька, клямбрами внутрі постягана… Ти перша чула мій шепіт і молитви, перша бачила мій перший лет в країну тайн незбагнутих…» Згадує і фірмана Василя Пачкаря із-за Збруча, в минулому бунтівника, що повернувся з Сибіру. Він частував хлопчину-поповича горіхами, любив коней-шпаків діда Михайла, приводив за руку Богданчика у стайню, заохочував його пригощати їх з долонь цукром.
Фірман казав хлопчикові бути в житті правдолюбом, бо за це його будуть шанувати свої й чужі. В дитинстві Богданчик ходив із селянськими дітлахами на ставок, який дід Михайло викопав у Розі, і на пасіку в Криничках, яку доглядав пасічник Кость Голубович із дружиною.
Якось пішов з хлопцями купатися на ставок, заплутався в жабуринні, кричав, дорослий селянин врятував його… Він тоді не знав, що врятував велику Людину, великий талант, котрий своєю працею і розумом прислужився людству, рідній Україні, залишивши велику творчу спадщину – твори художні, критичні, публіцистичні, літературознавчі, перекладні, а також малярські роботи, що він дасть правдиву історичну оцінку українському гетьманові Іванові Мазепі в своїх повістях «Мотря» ( у 2-х томах), «Не вбивай» (обидві – 1926), «Батурин» (1927), «Полтава» (у двох томах, 1928-1929).
Проживав і перебував письменник і громадсько-культурний діяч Б. Лепкий у багатьох населених пунктах України, закінчив свій земний шлях 21 липня 1941 р. в польському Кракові. Похований на Раковецькому цвинтарі у гробівці свого приятеля Ігнатія Шайдзінського. У 1972 р. на могилі встановлено барельєф письменника (скульптор Григор Педре ).
У суверенній Україні інтелігенція Крогульця (нинішня назва села) разом із племінником письменника Романом Смиком (1918-2007 ), мати якого була двоюрідною сестрою Лепкого, з 1950 р. українця США, повернули ім’я патріота України Б.Лепкого його материзні, країні, яка дала йому дорогу в життя. За часів совєтів книжки краянина лежали у селянських скринях, та їх таємно читала свідома молодь…
У 1991 р. відкрито кімнату-музей у школі с. Крогульці, 20 жовтня 1992 р., понад 30 років тому, на подвір’ї колишнього приходства, біля церкви св. Параскеви, відкрито й освячено пам’ятник письменникові Б. Лепкому (скульптор Василь Садовник), на місці колишнього проборства в 1991 р. встановлено меморіальну дошку з написом «Тут стояв будинок, в якому провів дитячі роки видатний український письменник, громадський діяч Богдан Лепкий (1872-1941)».
Учителі місцевої школи, бібліотекарі, літератори Чортківщини проводять пам’ятні заходи, присвячені родині Лепких-Глібовицьких, бо «найкраща в світі прислуга – це правда, висказана в час», бо своїми творами талановитий український письменник Б. Лепкий формував національну свідомість народу в минулому і сьогодні, щоби ми прийшли до остаточно самостійної країни. Частими гостями Крогульців бувають педагоги, учні краю, громадсько-культурні діячі країни, гості нашої держави та з-за кордону.
Батько письменника спочиває на цвинтарі в с. Жуків, нині Тернопільського району, мати – у Бориславі, дід М. Глібовицький – у Бережанах, де проживав із 6-річного віку, навчався і працював Б. Лепкий. Прах брата Лева (Левка) прийняла земля Америки, а брата Миколи – Чехія.
Актуальні слова письменника Б. Лепкого й нині: «Орю. Кладуться скиби чорні та глибокі, довгі предовгі. А під тими глибами мої сили, моя молодість, моє всьо…».
Б. Лепкий якось написав, що він слави не бажав. Славу дає Людині народ, котра в нього заслужила своїм талантом і працею, вірністю і любов’ю. І будемо Лепкого-мазепинця пам’ятати, поки Сонце Свободи сіятиме над його материзною, поки житимуть українці на планеті Земля.
Іван Бандурка
