У польському місті Познань десять днів тривав фестиваль дружби двох народів.
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Графік вимкнення світла на Тернопільщині на 22 листопада
Фестиваль культури «Українська весна» відбувся вдев’яте. Тривав він не лише в адміністративному центрі Великопольського воєводства. Заходи відбувалися в містах Лешно, Гнєзно, Понєц, Бояново, у гмінах Червонак, Пакослав. Виступали митці з Києва, Харкова, Тернополя, Чернівців, Рівного, інших наших міст.
Фестиваль започаткував нині світлої пам’яті Лукаш Горовський. У 1990-х роках у його фермерському господарстві з’явилися заробітчани з України й просили роботи. Працевлаштував. Згодом отримав запрошення відсвяткувати разом з ними Різдво в їхньому селі Цигани, що на Тернопіллі. Побачивши українське життя на власні очі, почав допомагати спочатку Циганам, а згодом і Борщівському району.
Почесний консул України в Познані Вітольд Горовський (у центрі) з учасниками тернопільських гуртів «Пшеничне перевесло» та «Два кольори».
Благодійну діяльність пана Горовського зауважила й наша влада, тож навесні 2007 року він став Почесним консулом України в Познані. Великопольське воєводство не має, як деякі інші, історичних відносин з Україною. Тож Лукаш Горовський узявся популяризувати українство, його культуру. Найперше започаткував і фінансово підтримав фестиваль з наголосом на познансько-українські проекти.
Але 2011 року він відійшов у вічність. Його син Вітольд, нині Почесний консул України в Познані, продовжив батькову справу. Кошти на його проведення тепер надає не лише міський уряд Познані, а й органи місцевого самоврядування, де відбувається польсько-українське свято.
Нині координатор фестивалю доктор Ришард Купідура. В університеті він вивчав сходознавство — пострадянський обшир. Каже, спеціалізацію «українське життя» обрав 22-річним. Тепер розуміє, що тоді «зробив доленосний крок». Здобув другу вищу освіту й отримав диплом українського філолога, згодом захистив дисертацію за творами Михайла Коцюбинського й Володимира Винниченка. Нині викладає в Познанському університеті ім. Адама Міцкевича. Каже, що на українське відділення цього вишу вступають переважно поляки. Мотивація? Людям, які знають українську, не так складно знайти роботу.
Ришард Купідура твердить, що багато його співвітчизників, які відкрили для себе українську мову й культуру, Україну загалом, змінили власні погляди на світ. Фестиваль він розглядає не крізь призму найбільшого заходу української культури в Польщі. Прагне, аби був «познанським», тобто відчутнішим для місцевих митців, проектів. Скажімо, режисер і актор Анджей Щитко кілька років співпрацює з Харківським драмтеатром ім. Т. Шевченка, тепер він на сцені рідного міста ставить п’єсу українського драматурга Олександра Вітра про події на Євромайдані.
«Українська весна» — передовсім майданчик для польсько-українських зустрічей. Розмаїта програма фестивалю включала виступи відомої скрипальки Мирослави Которович, провідної солістки національної опери у Варшаві, уродженки Рівненщини Ольги Пасічник, письменника Богдана Логвиненка. Звісно, організували й численні покази художніх і документальних фільмів, зустрічі з їхніми режисерами, дискусії, виставки, майстер-класи тощо.
Цього року вперше втілили проект тижневої зустрічі-співпраці місцевого клубу сеньйорів «Байка» з аматорськими колективами «Пшеничне перевесло», «Два кольори» та «Доля» з Тернополя. Жвавий інтерес у поляків викликав і лірник з Рівного Андрій Ляшук, який запропонував старосвітські твори. Київська художниця Оксана Цюпа, яка привезла на фестиваль власну виставку ляльок «Моє єврейське щастя», організувала майстер-клас із витинанок.
Представники Братства бойового козацького звичаю «Спас» з української столиці приготували смачний куліш і, певна річ, ознайомлювали учасників свята з унікальною технікою рукопашу, навчали битися на шаблях, управляти батогом.
Щоправда, не відбувся, як щоразу, товариський футбольний матч, його проведуть у червні. Тож «Весна» перейде трохи в літо.
