Що відбувається з нами, коли ми виходимо… із себе

Дуже часто можна почути, як дехто з людей, емоційно розповідаючи про чергову конфліктну ситуацію, висловлюється приблизно так: «Слухай, це було  неможливо, я так рознервувався, що вийшов із себе»…

Якось, повертаючись потягом із відрядження,  стала свідком  як старший чоловік, розмовляючи по мобільному, кілька разів емоційно вигукнув: «Це мене вивело із себе і я просто таки збісився! Чуєш? Я збісився!».

Коли ми чуємо  (або читаємо) якесь слово або фразу, у нас відразу спрацьовує візуалізація. Хочемо чи не хочемо,  а таки  уявляємо, як цей чоловік емоційно вибухнув: махає руками, кричить, з очей (образно кажучи) сиплять іскри, він просто побагровів від люті… Так, чесно кажучи, не зовсім приваблива картинка. Не хотілось би опинитись в епіцентрі такої аури і такого чоловіка.

Механічно кинута фраза «Я вийшов із себе!» – означає дуже багато. Це якнайкраща і дуже влучна характеристика вищеописаної сценки. Людина, яка займається енергетичною анатомією знає, що окрім фізичного тіла є ще тонкі тіла, Душа і Дух. З однієї тільки цієї фрази   можна написати величезне дослідження і зібрати чимало прикладів для поглибленого написання дисертації. А як відбувається практично, в житті? Іноді доходить до смішного. Одного разу на цій фразі «підловила» атеїста. Ніби, між іншим, перепитала: «Чекай-чекай, якщо ти вийшов із себе, то хто ж тоді залишився в тобі? Адже твоє тіло не вмерло, не впало, ти продовжував рухатися, махати руками? Наскільки я знаю, ти не займаєшся йогою, а це тільки вони вміють залишати своє тіло на декілька днів або місяців і… подорожувати в тонкому світі. Тоді біля тіла  залишають охоронця, а самі подорожують в астралі».  Чоловік той від несподіваного запитання просто отетерів. Різко замовчав і не знав, що ж його відповісти…

Насправді все дуже просто. Своє духовне тіло так само як і фізичне, треба завжди тримати в чистоті. Якщо для фізичного тіла потрібні різноманітні засоби гігієни (мило, шампунь, гель тощо), то духовне (а воно невидиме, енергетичне)  потребує молитви, псалмів, акафістів, медитацій, паломницьких поїздок по святих місцях. До речі, старослов’янською один біблійний вираз колись переклали  як  «ми соработнікі у Бога». А в попередньому  перекладі з арамейської (рідна мова Ісуса Христа) на грецьку було зовсім не так, зрівняйте: «Ми сенергетики у Бога». Відчули різницю? Це говорить багато про що. Є чимало людей, які  моляться механічно, не усвідомлено, думаючи під час цього про свої сімейні або хатні турботи. А потім кажуть: «Щось мені твій Бог не допомагає. Я прочитала ту молитву так як ти сказала, тричі». Як розтлумачити такій людині, що «Царство Боже силою береться», тобто великою духовною працею, впертістю, силоміць, не покладаючи рук… Духовність треба напрацьовувати щодня, щомісяця, щосекундно. Молитися насправді треба всі 24 години на добу: в транспорті, на роботі, вдома, на присадибній ділянці… Якщо хтось думає, що це можна зробити тільки в неділю в церкві або увечері перед сном навколішки, то він глибоко помиляється. Це тільки привід, аби  не робити. До чого я все це веду? Мало прочитати молитву, треба збудити в собі іскорку тепла і наповнити молитовний текст Божественною енергією, щоб справді бути «сенергетиками» у Бога. Коли наша аура (біополе) заповнена молитовними вібраціями, тоді вона дуже міцна, як горішок. Лише у такому випадку на нас ніхто не зможе вплинути. І нам ніколи навіть на думку не спаде сказати, що «я вийшла із себе». Бо вийти із себе можна тоді, коли наше поле дуже «слабеньке і крихке».  А коли воно слабеньке, то можна роздратуватись через будь-яку дрібничку. Ми самі із середини можемо «пробити» свою ауру.  Не обов’язково, щоб це хтось вчинив. А там де одна «дірка»,  легко з’являється ще кілька. Бо «темні духи» тільки й чекають, аби «на халяву проїхатись»  тролейбусом  (тролейбус – у даному випадку, тіло людини). Як це відбувається? Дуже просто, коли  впадаємо в істерику, гніваємось, осуджуємо  когось, ображаємось тощо, одним словом, виходимо із себе. Тож доречно тут згадати відому приказку: святе місце порожнім не буває.  Це з цієї «опери». «Виходить» із нас наше вище духовне «Я», наш енергетичний духовний стержень, а ті, що спровокували таку ситуацію, хутко займають його місце… Що відбувається далі? «Я після цього так взбісився!» – означає впустити  всередину себе…  негативну енергію. Впустити – це найлегше, спробуй потім «позбутися» цієї прикрощі! Тоді доведеться не один раз читати 50-й покаянний псалом, де є такі рядки «І серце чисте сотвори в мені, Господи, і Духа правого обнови». Якщо ж не робити таких необхідних і елементарних у духовному світі заходів (а їх є безліч), то тоді це пряма дорога до різних психо-емоційних захворювань, душевних травм, або як модно сьогодні казати – дорога до ситуативних стресів.  До речі, під час приватної бесіди з індійським мудрецем, дізналась, що на планеті Земля живе втричі більше різних духів, аніж людей. Уявляєте, населення Землі вже сягнуло за позначку шість мільярдів…. Дух заздрості, дух гніву, дух переїдання, дух лінощів… Можете продовжити цей список. Спокус довкола досить. А за ними стоять відповідні духи.

Дуже часто пригадую слова однієї знайомої черниці. Коли я збиралась їхати у відпустку, вона сказала: «Пані Валю, будьте уважні, бо нечистий у відпустку ніколи не ходить». І як тут не згадати Євангельське: «Будьте бадьорими, тому що ворог ваш, диявол, ходить як рикаючий лев, шукаючи, кого б то проковтнути». А в перекладі з грецької цей ворог дослівно означає: розділяй і володарюй. Отже, все сходиться… І треба завжди  прагнути перебувати в духовній чистоті, аби наші Душа, Дух, наше Вище «Я» і наше тіло перебували в одній цілісності і ні під жодним приводом не від’єднувалися одне від одного. Такий стан називається гармонійним. Прагніть його, аби ніколи не доводилось казати: «Я сьогодні вийшов із себе».

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram