Щоразу в храмах, перед тим, як причащати вірних, звучить молитва, що починається словами: “Вірую, Господи, і визнаю, що Ти є воістину Христос…” Яка історія цієї молитви? Як різняться слова цієї молитви у православних і греко-католиків? Які ще моляться молитви перед і після Причастя?
Перегляньте також:
- Герой Павло Савка назавжди повернувся додому на Тернопільщину
- Новий СТАЛКЕР? Та ні! Нова базова військова підготовка
Найбільша за своїм значенням справа, яка звершується на землі – це відправа Божественної літургії, де приноситься Богу безкровна жертва. Святе Таїнство Євхаристії – це найважливіша річ, яка коли-небудь існувала в людства, оскільки сьогодні це єдина можливість нам, грішним людям, найтіснішим чином з’єднатися з Христом-Богом і Його святою Церквою. Наголосимо, що саме Причастя Тіла та Крові Господніх, згідно Святого Писання, запорука вічного життя людини (Див.Ін.6:51).
Під час цього святого Таїнства віруючий, видимо причащаючись освяченим Хлібом і Вином, невидимим чином причащається – (приймає частку) Самого Тіла та Крові Господньої. Саме цим актом людина максимально повно єднається і зі Своїм Спасителем – Ісусом Христом, і з усією Церквою – своїми братами та сестрами во Христі. Та не тільки живими та присутніми того дня в храмі, але й тими, що тепер перебувають у вічності – вже відійшли від нас на той світ.
Безперечно, ніхто з нас, грішних і пристрасних людей, щоб не робив, як би не старався, все одно буде не вартий Святого Причастя – цієї великої милості Божої. Воно дається нам не за якісь заслуги, навіть не за благочестиве життя, але як дар люблячого Бога-Отця своїм дітям. Тим не менше, люди зі свого боку повинні зробити все можливе, щоб максимально тверезо та з благоговінням готуватися, приступаючи до цього, та всіх інших Таїнств Божих. Апостол Павло в одному зі своїх послань ясно каже: ” 28 Hехай же випробовує себе людина, i так нехай їсть вiд хлiба цього i п’є вiд чашi цiєї. 29 Бо хто їсть i п’є недостойно, той їсть i п’є на осудження собi, не думаючи про Тiло Господнє. 30 Через це багато з вас немiчних i недужих i чимало вмирає». (1 Кор.11:28-30 )
Якщо про наш внутрішній стан і внутрішню духовну підготовку до св.Причастя говорити дуже складно – вони залежать від особливостей конкретної людини та її умов, все ж, із плином часу в Церкви виробилися певні молитовні чини та правила, які готують людину до благочестивого, побожного св.Причастя.
Передовсім слід згадати т.зв. говіння та читання правила до Святого Причастя. Говіння – це час особливо ретельної підготовки до участі в святих Таїнствах. В цей час християни дотримуються максимально суворого посту, відвідують храмові богослужіння та ретельно моляться вдома. Зазвичай, говіння триває мінімум три дні, а ще краще – цілий тиждень. У ці дні віряни вранці читають ранкове молитовне правило, а ввечері – вечірнє. По можливості в день акафісти чи канони. А напередодні для Сповіді та Причастя (в нашій традиції вони відбуваються в один день) віруючі читають особливі молитви перед Сповіддю та т.зв. Правило до Святого Причастя. Першу частину якого (відповідні канони) читають вдома ввечері, а другу – вранці в храмі перед Літургією. Це десять надзвичайно глибоких та натхненних молитов, авторства святих отців.
На окрему увагу в нашій розмові заслуговують молитви, які читаються духовенством і мирянами безпосередньо перед Причастям Тіла та Крові Господніх.
Після того, як священик розділить святий Агнець на чотири частини (відповідно до надпису на печатці просфори ІС-ХС та НІ-КА), усе духовенство в вівтарі читає молитву «Ослаби, остави, відпусти Боже…», яку закінчують доземним поклоном перед св.Престолом, поклоном один до одного зі словами предстоятеля ( старшого священика на богослужінні): «Простіть мені отці та браття…», а до людей: «Простіть нас браття та сестри..»
А далі, священик звертаючись до диякона каже: «Дияконе приступи». Той, за звичаєм читає молитву «Ось, приходжу до Безсмертного Царя…», цілує Престол та антимінс та складаючи руки праву на ліву приймає від священика частичку св.Агнця та цілує йому руку. По цьому, священик бере і свою частичку Агнця на долоню та читає голосно молитву перед Причастям, яку всі присутні служителі повторюють за ним устами, але не вголос. Після цього вони з благоговінням причащаються.
Інша практика Святого Причастя духовенства, яка викристалізувалася нині в багатьох регіонах України, відрізняється від згаданої тим, що священнослужителі після розділення Агнця роблять земний поклін до Престолу, один до одного та людей, і одразу читають молитву перед Причастям. І лише потім підходять до дискосу, на якому лежать приготовлені для них частички. В такому випадку, першим причащається Архієрей, приймаючи Тіло та Кров Господню. Далі він з лівого боку Престолу причащає Тілом Христовим священиків від старшого до диякона, а потім – так само причащає духовенство Святою Кров’ю почергово, але вже з правого боку св.Трапези. Якщо служить архієрей, то саме він причащає і духовенство в вітарі, і людей в храмі. Якщо служить сонм священиків, то людей причащає або старший із них, або той, кому старший доручить це робити.
Молитви перед Причастям у священнослужителів та мирян однакові. Починається вона словами: «Вірую Господи та визнаю…», і далі: «Вечері Твоєї тайної десь, Сину Божий..».
Автором чи, що точніше, укладачем цих молитов є святий подвижник та Учитель Церкви Іоан Златоуст, архієпископ Константинопольський (347-407 рр.), який і включив їх до свого чину Божественної літургії . Однак треба підкреслити, що фундаментом цих молитов стало Святе Писання та давно відомі Церкви молитовні вислови. Наприклад: “Вiрне i всякого прийняття гiдне слово, що Христос Iсус прийшов у свiт спасти грiшникiв, серед яких я перший” (1Тим.1:15).)
У цих двох невеликих молитовних зверненнях ми висловлюємо свою віру в Сина Божого, нашого Спасителя, в освячені Хліб і Вино, які Духом Божим сутнісно перемінені на найсвятіші Тіло та Кров Спасителя. Також, ми просимо Христа, щоб він простив нам наші гріхи, а причастя було нам не для засудження, а на користь тілу та душі.
Ці молитви під час Божественної літургії читають двічі: перший раз священики читають її перед своїм Причастям у вівтарі, а вдруге – з амвону перед причастям мирян. У такому разі, миряни, які мають причащатися, повторюють слова молитви за священиком тихо, про себе.
МОЛИТВА ПЕРЕД СВЯТИМ ПРИЧАСТЯМ
Вірую, Господи, і визнаю, що Ти єси воістину Христос, Син Бога Живого, що прийшов на світ грішників спасти, між якими я перший. Ще вірую, що це саме є Пречисте Тіло Твоє і це сама Чесна Кров Твоя. Молюся отже Тобі: помилуй мене, і прости мені провини мої: вільні й невільні, чи то в слові, чи ділі, свідомі й несвідомі; і сподоби мене неосудно причаститися Пречистих Твоїх Таїн на відпущення гріхів і на життя вічне. Амінь.
Вечері Твоєї Тайної, Сину Божий, причасником мене сьогодні прийми, бо ворогам Твоїм тайни не розповім і цілування не дам Тобі, як Іуда, але, як розбійник, визнаю Тебе; пом’яни мене, Господи, у Царстві Твоїм. Нехай не на суд і не в осуд буде мені причастя Святих Твоїх Таїн, Господи, а на зцілення душі й тіла. Амінь.
Коротке пояснення молитви:
- Визнаю, що Ти воістину Христос – відкрито оголошую всім, що ти дійсно Спаситель світу.
- Провини вільні та невільні – Вільні гріхи – це ті, які ми зробили бажаючи цього, свідомо. Не вільні – вчинені нами не бажаючи, проти волі, в силу нашої слабкості чи духовної розсіяності.
- Свідомі та несвідомі – Свідомі гріхи – гріховні вчинки, злу суть яких ми знаємо та усвідомлюємо. Несвідомі гріхи – гріховні вчинки, які нами за гріхи не вважаються, коли грішимо, але не знаємо, що грішимо.
- Сподоби мене неосудно – Дозволь, допусти мені без осуду причаститися – прийняти частку, стати учасником.
- На відпущення гріхів – заради, задля прощення гріхів.
- Амінь – істинно, правдиво, так і є.
- Вечері Твоєї Тайної – На Твоїй Таємній вечері, (де було встановлене Таїнство Причастя).
- Ворогам Твоїм тайни не розповім – Вороги Христові – це ті люди, які схопили Його, катували та засудили на хресну смерть. Тайна (таємниця) полягала в тому, щоб видати ворогам Спасителя – показати Його в натовпі та видати місце Його присутності, як це зробив Юда. Нині вороги Христові – це всі ті, що свідомо живуть нечестиво, запеклі грішники.
- Ні поцілунку тобі не дам, як Юда – цілуючи Спасителя Юда Іскаріот цим не вітав Його та не виявляв любові, але зрадив превосвященникам та фарисеям.
- Але, як розбійник визнаю тебе – благорозумний розбійник – це чоловік, який був розп’ятий поруч Спасителя, але не насміхався з Нього, навпаки – молився з проханням: Пом’яни мене, Господи, коли прийдеш у ЦаствоТвоє (Лк. 23, 42).
- Не в суд і не в осуд – Нехай це причастя не буде підставою для нашого осуду та не буде нам звинуваченням на Суді Божому.
- Зцілення душі та тіла – Люди, які зі страхом Божим і вірою приймають Тіло та Кров Господню отримують безсумнівне зцілення душі та тіла.
Сучасна особлива практика Греко-католицької Церкви полягає в тому, що замість двох згаданих молитов читаються з них лише перші речення, при чому, друге речення закінчується триразовим читанням вірша: «Пом’яни мене Господи, коли прийдеш у Царстві Твоїм». Цікаво, що під час другого читання вдруге слово «Господь» заміняється на слово «Владико», а третього – на «Святий». Іноді, католики долучають до цього ще триразову «митареву» молитву: “Боже, милостивий, будь мені грішному. Боже, очисти мої гріхи і помилуй мене. Без числа на грішив я, Господи, прости мені».
Після Причастя Тіла та Крові Господньої читаються “Подячні молитви після св.Причастя”, поміщені в Молитовнику та Служебнику. Якщо людина того дня сповідалася, їй слід прочитати, також, і молитви після Сповіді (якщо не читала їх раніше).
Святитель Іоан Златоуст писав про тих, хто недостойно, без належної підготовки приступає до Божественного Причастя, що вони подібні до воїнів, які пробили ребро Розіп’ятого Христа: « Як тоді вояки проколили ребро не для того, щоби напитися рятівної для себе крові, але для того, щоб її пролити, так і ті, хто недостойно приступають до святої Чаші, не отримують від цього жодної користі».
Тому, будемо робити все можливе, щоб не лише устами повторяти за святими отцями ці натхненні молитви, але й зробити чужий духовних досвід та переживання власним духовним досвідом і своїми переживаннями. І через наслідування зовнішньої святості самим зробитися святими внутрішньо. До чого нас і закликає Господь.
