Сьогодні – неділя Жінок-мироносиць

 

А згадав я про це тому, що сьогодні – неділя Жінок-мироносиць. Насправді, Християнська Церква не лише не вважає жіночу стать вадою, як це робили та й досі роблять інші Східні релігії. Вона навпаки – визнає жіноцтво цінним даром та ще й присвячує йому особливу неділю – другу після Великодня. Відомий атеїстичний міф про те, що на якомусь церковному соборі вирішували питання: чи має жінка душу, чи ні – насправді залишається лише добрим антижіночним жартом. При чому, більше все таки – антижіночим, аніж антицерковним. Ніколи такого собору бути не могло з однієї причини: Христос врятував усе людство без винятку. Більше того. За всю історію людства та всесвіту, найбільшої особистої досконалості досягнула саме жінка- дівчина Марія – мати Господа нашого Ісуса Христа. Вона, не без Божої допомоги, звісно, але все ж сама, цілком свідомо та докладаючи зусилля, своєю чистотою й покорою обожилася та, ще живучи на землі, стала «Чеснішою від Херувимів і славнішою без порівняння із Серафимами». Знаючи цю велику догматичну істину стверджувати про те, що християнство якось принижує жінку – повне безглуздя. Навпаки. Саме християнство повернуло жінкам втрачену в віках гідність. 

Узагалі, всі суперечливі питання та «недомовки» стосовно осмислення феномену жіночої та чоловічої статей, а також стосунків між ними, чи принципової різниці між статями, не отримали широкого осмислення в православному богослів’ї з кількох причин. По-перше, православними богословами були зазвичай аскети, ченці, які вважали такі речі вартими лише опосередкованої згадки. Оскільки розмови на ці теми можуть вводити в спокусу як авторів, так і читачів, то святі отці намагалися мінімізувати від них ймовірну шкоду. Із іншого боку, Отці зайвий раз не торкалися тем, які були цілком зрозумілими та очевидними людям свого часу. Це вже ми та наші сучасники схиблені на питаннях статі та сексу, а колись із цим було все багато спокійніше. Так само, як будь-яка пристрасть людська прогресує, так прогресувала в людстві отрута блуду. Те, що нашим батькам виглядало неймовірним соромом, вже наші діти зустрічають як певну «норму» з самого дитинства. Як колись найпростіша їжа в наш час змінилася надзвичайно вишуканою та такою, що межує на грані гурманства-гортанобісся, подібним чином змінилися, а точніше – деградували людські уявлення про прекрасне. Хіба багато з наших сучасникові повторюючи всім відомий афоризм про те, що «краса врятує світ» під цією «красою» розуміє саме внутрішню красу людини? Майже ніхто! У наш час взагалі не прийнято говорити про духовну красу людини. Зрештою, як виглядає оця краса і така людина? Де нині знайти хоч одну людину з красивою душею? 

 

Церква стверджує, що за своєю природою жінка сотворена більш ніжною, філігранною. Апостол Петро називає жінок «слабкою посудиною» (1Пет.3:7), цим натякаючи на те, що вона відрізняється своєю природою, тонким складом від дебелих та часто жорстких, категоричних чоловіків. Зрештою, також тут треба було б підкреслити, що Господь створюючи людей цілком свідомо розділив їх на дві статі. А тому, по-справжньому повноцінна людина це та, яка має собі пару. (Бут.1:27) Натомість, полігамність чи гомосексуальність – це речі, які порушують Божий намір стосовно людства та з богословської точки зору є гріхом. Цей факт – догмат Церкви про двоскладову, двостатеву природу людини дає нам підстави стверджувати, що збереження людиною своїх природних дарувань, в т.ч. дотримання особливостей власної іпостасі є обов’язковою умовою спасіння. Людина, яка втратила свою внутрішню цілісність не може потрапити до Царства Божого не через юридичні перешкоди, а через онтологічні: вона не відповідає, а точніше – не бажає відповідати намірам Творця, цебто не бажає відповідати нормі. Відтак, проблема статі – це одна з ключових проблем православної, християнської антропології. Курс православної аскетики для мирян – вчення та практика правильного християнське життя – обов’язково повинен сьогодні включати в себе й церковне вчення про стать у світлі досліджень сучасної світської та богословської науки.

 

Свідомий чи не свідомий відхід людства від підвалин християнської моралі та антропології призвів до того, що людство вимирає не в останню чергу через незнання та несповіданий гріх. Розлучення, статеві збочення, гомосексуалізм та інші речі є типовим наслідком незнання чи небажання людей приймати себе саме такими, якими їх створив Господь. Стається навіть навпаки – гомосексуалісти часто говорять, що вони одностатевою сексуальною практикою та взагалі поведінкою повертаються до своїх початків – стають такими, якими їх сотворив Господь, а не такими, якими бути їм нав’язало суспільство. Насправді, випадків коли люди дійсно народжуються з «неправильними» тілами не так уже й багато. Так, вони є. Але далеко не кожен гомосексуаліст є таким через певний «збій» організму. В дійсності, і це переважна більшість геїв, стають такими приймаючи власний потяг до своєї ж статі, як особистий і свідомий вибір. Безумовно, чимало з них говорить про те, що хочуть позбутися цієї залежності але не можуть. Це все одно не означає, що гомосексуалізм – частина їхньої первозданної природи. 

 

Ця пристрасть, як і всяка інша людська пристрасть, паразит на людській природі. Так само, як і обжерство, куріння, алкоголь чи клептоманія – все це, якщо належним чином не викорінювати, й направду, досить швидко може стати «другою натурою» людини, коли розрізнити де гріх, а де сам грішник стає практично неможливо. Ми в теорії дуже добре знаємо, що ці речі потрібно розрізняти, бо вони принципово різні –  грішника потрібно любити, а гріх ненавидіти. Але в реальному житті цей поділ зробити практично неможливо. Іноді гріх настільки роз’єднає людину, що від неї самої вже майже нічого не залишається. А знайти ложку меду в бочці дьогтю не під силу навіть особливо обдарованим людям. Як бачимо, навіть у такому простому (на перший погляд!), але водночас, надзвичайно складному питання, існує чимало тез, вартих окремої розмови та додаткових пояснень.
 

Адам і Єва були одинакові по цінності в очах Бога – вони обоє були безцінні. Однак перші люди, як і всі інші згодом, безперечно, відрізнялися один від одного своїми іпостасними особливостями. Саме тому, в наслідку, маємо не зовсім однакове ставлення до жінок та чоловіків. Чоловіча та жіноча стать вимагають до себе різного підходу не тому, що одна з них краща, а друга гірша. Різне ставлення потрібне тому, що онтологічно чоловік і жінка це фактично дві різних істоти, які стають одиницею «двоє в єдину плоть» в законному шлюбі. До того часу людина, незалежно від статі, в певному сенсі є неповноцінною. В чоловіків немає того, що є в жінок, а жінки позбавлені того, що є в чоловіків. Відтак, про жодну втрату гідності безперечно не йдеться. Усі люди є однаково сотворені на образ Божий.
 

Все ж, підсумовуючи все раніше сказане, хотілося б зауважити, що з позиції Церкви питання статі не будучи основним, тим не менше, впливає на цілий ряд інших богословських проблем. А звідси, через зв’язок антропології (вчення Церкви про людину) з Христологією (вчення про Христа), а Христології з Екклесіологією (вчення про Церкву), які знаходяться між собою в унікальній єдності та цілісності, можна стверджувати, що здорове сприйняття людиною власної іпостасі сприяє їй у спасінні, та навпаки: небажання прийняти визначений Богом дар,занедбання та спотворення, приводить до страшного гріха – хули на Святого Духа. За вченням Святого Писання цей гріх не прощається ні в цьому віці, ні в будучому (Мк. 3:28-30, Мф. 12:30-32). А святі Отці одностайно під цим гріхом розуміли свідоме противлення Істині. Отже, питання вибору та самоідентифікації людини стосовно власної статі водночає є питанням богословським, а певний вибір людини на користь власної статі, насправді, водночас і є судом людини над собою.