1 серпня християни візантійської традиції входять в Успенський піст, який триває рівно два тижні — до 14 серпня включно. Метою його є приготувати вірян до свята Успіння Пресвятої Богородиці, яке відзначають 15 серпня.
Про історію Успенського посту повідомляє Релігійно-інформаційна служба України (РІСУ).
Перегляньте також:
- У Тернополі мобілізували клірика УПЦ
- Хресна хода УПЦ до Почаєва: ікони імператорів та прапори «російського православного фашизму»
«Успенський піст загального поширення набув доволі пізно. Різним був підхід до нього в залежності від місцевості. Часто він виражав ще й приготування до свята Преображення Господнього (звідси народна назва “Спасівка”). Практикували його не всюди і, траплялося, що він ставав народною практикою тоді, коли монастирські устави про нього мовчали, а церковна єрархія дивилася з настороженістю.
Пам’ятка VI ст. під назвою “Про три Чотиридесятниці”, яку приписують Антіохійському Патріархові Анастасієві Синаїту, стверджує, що в цій місцевості період посту тривав від Неділі Всіх святих до празника Успіння. Пізніше з нього відокремили липень, і стало два пости — Петрівка та Успенський.
Письмові згадки про Успенський піст є доволі пізніми, хоча й вказують на давність його практикування. Папа Римський Миколай І у ІХ ст. пише до болгар: “Свята Римська Церква має з давніх-давен звичай дотримуватися таких постів: 40 днів перед Пасхою, після П’ятдесятниці, перед Успінням Богородиці, а також перед празником Господнього Різдва”.
В ХІ ст. архиєпископ Палестинської Кесарії Анастасій заохочує вірних дотримуватися Успенського посту як переданого Святими Отцями. У цьому ж столітті атоські монахи запитують про Успенський піст Константинопольського Патріарха Миколу Граматика, а той відповідає: “У серпні був перед тим піст, але його перенесено, щоб не сходився з поганським постом, що був у тому часі. Одначе і тепер ще багато людей постять у тому часі, щоб оберегти себе від недуг”.
Відсутні згадки про Успенський піст і в типіконах найбільших монаших обителей. Щойно в ХІІ ст. про нього є запис у типіконі Николо-Касулянського монастиря в Калабрії (Південна Італія). У цьому ж періоді відбулося остаточне його затвердження Константинопольським Собором (1166 р.). Щодо Київської Церкви, то також дуже мало збереглося згадок про цей піст, поодинокі з них беруть свій початок з ХІ ст., а потім вже частіше трапляються аж у післямонгольську добу.
Готуючись до одного з найбільших Богородичних свят, вірні нагадують собі значення Божої Матері в історії спасіння. Візантійська літургійна традиція укладає свої богослужіння в такий спосіб, що постать Богородиці у них фігурує постійно — наприкінці кожного блоку літургійних текстів обов’язково є молитовне звернення до неї.
Якщо ж вірні хочуть молитися до Богородиці з іще більшою ревністю, глибше задуматись над її заступництвом, то можна серпень виділити як місяць, їй присвячений. Тим паче така практика для Церков візантійської традиції існувала ще з ХІІІ ст. Не усуваючи при цьому богослужінь добового кола, протягом серпня в молитовне життя парафій додавали паралітургійні форми — Паракліс, молебні, акафісти на честь Богородиці».
Коментарі
