52 роки випровнюється пісні двох тернопільських авторів, яка облетіла свого часу на крилах популярності мало не пів світу і про яку незабутній Володимир Івасюк сказав: “Якби не було “Квітів ромену”, то не було б і “Червоної рути”. До речі, перші її акорди впродовж багатьох років звучали, як позивні Тернопільського обласного радіо.
Перегляньте також:
- У Тернополі водій вантажівки наїхав на 47-річну жінку
- Культурна еліта України підтримала Тернопільський мистецький коледж імені Соломії Крушельницької
«То твій тато – той самий Борис Демків, який написав «Квіти ромену»?!…»
З цією піснею пов”язане усе моє життя. Під неї я росла, бо впродовж досить довгого часу постійно чула її вдома і з платівки, і по радіо, і у виконанні частих у нашому домі гостей, серед яких у далекі вже 60-70-ті було багато відомих сьогодні усій Україні діячів культури і мистецтва. Кілька разів на тиждень я навіть постійно прокидалася під неї десь опівночі – неподалік знаходився тоді Будинок офіцерів, розходячись звідки з танців, молодь постійно заводила популярний шлягер. Будучи ж вже школяркою, не раз чула запитання «То твій тато – той самий Борис Демків, який написав «Квіти ромену»?!…» А от про непросту і цікаву історію пісні, як не дивно, я дізналася вже після батькової смерті, від сьогодні вже теж покійного композитора Владислава Толмачова, автора музики.
«На той час українська естрада фактично ще тільки зароджувалася, а головним законодавцем пісенної моди була Москва, – розповідав він. – . Тож і популярність будь-якої пісні, як правило, починалася після виконання її на якомусь великому концерті, що транслювався по телебаченню на весь Союз, або це була пісня з якогось відомого кінофільму. «Квіти ромену» ж уперше прозвучали в сільській тернопільській глибинці, коли концертну бригаду нашого училища відправили вітати із Золотою зіркою Героя Соцпраці знамениту тоді ланкову Тернопільщини Євгенію Долинюк. Але ж нам із Борисом, зрозуміло, хотілося зовсім іншого рівня. Якось я почув по радіо пісню «Червона троянда» Анатолія Горчинського у виконанні київської співачки, солістки Укрконцерту Валентини Купріної, і з тих пір в голові поселилася нав’язлива ідея, що «Квіти ромену» повинна заспівати саме вона. А через якийсь місяць Купріна приїхала з концертом в Тернопільську філармонію і ми таки наважилися пробратися за куліси і показати їй пісню. Були безмежно щасливі, бо Купріній пісня сподобалась, вона погодилась взяти її у свій репертуар і записати на радіо. Через кілька місяців відбулася радіопрем’єра в музичній програмі «Променя». А ще через кілька ми з Борисом …стали відомими людьми!»
Шлягер із смаком і запахом
Дуже швидко «Квіти ромену» стали шалено популярними і почали звучати повсюдно — в концертних залах і на танцювальних майданчиках, по радіо і телебаченню, в ресторанах і просто на вулицях. Її слова і ноти друкували і районні, і обласні, і центральні газети та журнали, було випущено спеціальну художню листівку з текстом. Пісня стає учасницею і навіть переможницею таких престижних європейських фестивалів, як «Зелена гура», «Празька весна», «Золотий Орфей». А у 1967 році Всесоюзна фірма «Мелодія» випустила мільйонну (!) «золоту платівку» з «Квітами ромену». Причому придбати її було непросто, бо платівки відразу розкуповували. У тому ж році знаменита тоді на пів колишнього Союзу Чортківська кондитерська фабрика розробила технологію і почала випускати смачнючі шоколадні цукерки з назвою пісні. А незабаром парфуми з таким ім’ям з’явилися на Харківській парфумерній фабриці. Самій же пісні швидко стало тісно і в межах СРСР, вона зазвучала в країнах Європи, Америці, Канаді, Австралії…Окрім радянських виконавців, її охоче включили у свій репертуар такі відомі зарубіжні співаки, як Джордж Мар’янович, Радміла Караклаїч, Карел Гот, Лілі Іванова, Анна Герман. Подібний бум популярності пережила дещо пізніше хіба славнозвісна «Червона рута» Володимира Івасюка. Але сам Івасюк під час зустрічі з Владиславом Толмачовим щиро зізнався йому, що «Квіти ромену» були для нього наче дороговказною зіркою у творчості й еталоном нової української естрадної пісні. «Якби не було «Квітів ромену», не було б і «Червоної рути»,— сказав він.
А ще були брудні інтриги
А був в історії цієї пісні і взагалі шокуючий момент, бо рядки про кохання раптом звинуватили в …антирадянщині. Ось як розповідав про це Владислав Толмачов:
— Наприкінці 70-х, коли пісня вже здобула величезну популярність, нам із Борисом, та й не тільки нам, добряче попсували через неї нерви. На адресу ЦК Компартії України, КДБ та міністерства раптом одночасно надійшли анонімні листи з Галичини з приблизно таким вступом: «Що ви собі думаєте? На весь Союз звучить пісня з антирадянським текстом, а ви й у вус не дмете!..». Причепилися аноніми до рядків приспіву «Ти на мене чекай на хрещатій дорозі…»., бо в них, бачте, слово «хрещата» проасоціювалося з релігійністю, та ще й із бандерівцями (!). Ох що тут закрутилося! Згори порозсилали вказівки « у всьому розібратися і винних покарати». Відтак ми потрапляли під жахливу тоді 72-ту статтю за антирадянські висловлювання. Там же «вгорі» було прийняте рішення про вилучення з продажу текстів, нот і платівок із записом «Квітів ромену» та розмагнічення студійних записів. Чи не найкраще, на що ми з Борисом могли в такій ситуації розраховувати, була повна заборона на видання та виконання наших творів на всій території СРСР, що означало б творчу ізоляцію. Уявляєте? На щастя, вогонь вдалося загасити, ще як він тільки почав розгорятися. Допомогли в цьому мій колишній сусід, авторитетний полковник Комітету Держбезпеки, та тодішній завідувач відділу пропаганди ЦК Компартії України Костянтин Порфирович Житник, з яким ми були знайомі ще з Тернополя. Саме вони врятували тоді і нас, і нашу пісню.
У 1989-му молода українська співачка Тетяна Луканова повезла пісню (правда, у дещо зміненому після аранжування вигляді) на Міжнародний пісенний фестиваль в Юрмалі. Відтак там сталося дуже неприємне. Як розповіли авторам потім добре поінформовані люди, вже під час попереднього прослуховування більшості стало зрозуміло, що українська виконавиця Тетяна Луканова буде однією з головних претенденток на перше місце і представлятиме серйозну конкуренцію, зокрема, для російських співачок (у політичних розкладах 1989-го це мало особливе значення!). Дуже вірогідно, що саме через це трапилось так, що під час конкурсного прослуховування першого туру фонограму, під яку мала співати Луканова, пустили на зал, а не на монітори, розташовані на сцені, тож виконавиця змушена була працювати «всліпу». Не дивно, що до другого туру вже не потрапила. «Той, кому це було потрібно, — розповідав Толмачов, — зробив свою справу. А потім усе це списали на несправність техніки. Попри все, наприкінці конкурсу журі все-таки відзначило «Квіти ромену» за аранжування, визнавши її сучасною та оригінальною. І хтозна, як би склалася доля пісні, якби не провал Тетяни Луканової!».
Як би там не було, «Квіти ромену», хай навіть рідко, звучать і досі. А ще їх перший куплет вирізьблено на плиті батькового надмогильного пам’ятника на Микулинецькому цвинтарі. До речі, це зовсім не ромашки, як вважає більшість слухачів, а рослина, яку в Карпатах ще називають «люби мене» і наділяють чудодійними властивостями.
