Серед матеріалів Національного Архіву Кракова вдалося відшукати невеличкі газетні вирізки, зібрані дбайливими руками небайдужого Антоні Шнайдера. По Збаражу їх небагато, більше одного десятка. Однак, вміщена у них інформація додає певні деталі до історії нашого міста у другій половині ХІХ століття. Щоправда, ці газетні вирізки і справді «вирізані з контексту», тобто з часописів у котрих вони були опубліковані. На деяких, очевидно, рукою самого Шнайдера дописані роки, натомість ідентифікувати про яку газету йдеться – досить важко.
Про один часопис можна говорити більш-менш впевнено, це «Офіційний вісник Львівської газети» («Amstblatt für Lemberger Zeitung», «Dziennik Urzędowy do Gazety Lwowskie»j). Його назву можна знайти на одній із газетних вирізок. І це дещо спростило завдання. Правдоподібно, що у цьому віснику вміщувалася офіційна інформація про публічні торги. Оголошення подавалися німецькою та польською і стосувалися продажу будівель, котрі, очевидно, були власністю Збаразького повітового уряду.
Перегляньте також:
- «Хлопці, доведіть, що ви — боги війни»: історія молодого командира гармати
- Іда Фінк повертається до Збаража: моновистава та пам’ять про письменницю
Так, зокрема, можемо дізнатися, що 6 жовтня 1862 року у Збаразькому повітовому уряді мали відбутися публічні торги із метою продажу «скарбових» [державних] стаєнь № І і ІІІ. Ціна стайні № І складала 480 злр.в.а. [злотих ринських валюти австрійської, гульденів]. Ціна стайні № ІІІ була дещо меншою, і складала 407 злр.в.а. Гарантія пропозиції, «вадіум» [для охочих взяти участь у торгах] складала 10% від зазначених цін. Два інших оголошення стосуються публічних торгів з метою продажу колишнього помешкання ротмістра у Збаражі, розташованого під № 91. Перші торги мали місце 2 липня 1863 року і ціна за це житло складала 3746 зл. 16 к. в.а. Гарантія пропозиції складала 10% від вказаної ціни. Очевидно, що колишнє житло ротмістра у Збаражі не було продане, а тому, через два роки, 25 липня 1865 року відбулися повторні публічні торги. Правда, цього разу ціна була значно нижчою і складала лише 1643 злр.в.а. Про результати публічних торгів – відомостей немає.
Інший фрагмент, вже з «Газети Народової» („Gazeta Narodowa”) від 1 грудня 1869 року [так, тут пощастило відшукати на клаптикові паперу і назву, і дату] інформує нас про прокладення залізничної гілки з Тернополя до Підволочиська, оминаючи Збараж. Невідомий автор гостро висловлювався стосовно того, як про дороги дбали тогочасні повітовий уряд та рада, перекидаючи відповідальність одне на одного. «… приватні дороги – непрохідні, торгівля спить, а той, кого крайня потреба змусить поїхати зі Збаража до Тернополя, нехай спочатку посповідається». Автор також закидав місту Збаражу та повітовій раді, що вони не доклали жодних зусиль, аби запобігти просуванню приватних інтересів прокладання колії на Богданівку [колись село у Збаразькому повіті]: «аби люди, котрі їдуть залізницею, мостами по 11 сажнів у висоту, і насипаних по греблях та болотах, крутили собі карки…». Далі невідомий, але дуже дотепний автор короткої статті писав, що кілька століть тому «татари мали кращих геодезистів та будівничих, оскільки всі їхні походи з Підволочиська йшли не на Богданівку, а на Збараж», і що досі ця «проста, як вистрілив, дорога, називається татарським шляхом». Ось так виглядала ситуація з прокладанням залізничної колії, але не через Збараж.
Про стан доріг у нашому місті, у тому ж таки 1869 році згадується у іншій короткій статті від 25 листопада. На жаль, невідомо про який часопис йдеться. Можна припустити, що це також «Газета Народова». Рік вписаний «на полях» вирізки простим олівцем. На початку, знову ж таки невідомий нам автор, зазначений як J.M., подає інформацію, що місто Збараж має до десяти тисяч мешканців, величезну торгівлю та розташований у надзвичайно врожайній околиці. Але, попри це все, Збараж так невдало розміщений, що до найближчого пункту з якого місто може «комунікувати зі світом» Тернополя, віддалений на дві з половиною милі. Автор продовжує: «У самому місті Збаражі сьогодні можна потонути в болоті, а дорогу до Тернополя жодним пером не вдасться описати, а конче їхати [нею] у цій порі [листопаді], аби мати уявлення». Аби виправити такий стан речей, Збаразька повітова рада звернулася до повітової ради у Тернополі, аби спільними силами збудувати добротну дорогу, як б поєднала два повітових міста. На конференції з цього приводу, яка відбувалася у Збаражі, тернопільський делегат дав чітко зрозуміти, що якщо Збаразькому повіту потрібна ця дорога, то нехай будує її власним коштом. І додав, що Тернопіль такої потреби немає. Невідомий автор підсумовує, що Тернопіль платив за свій егоїзм сповна. Оскільки платив за «латер» [очевидно, йдеться про міру] деревини 50 злотих, а, якби купував у лісах поблизу Збаража, то довелося б заплатити лише 7 злотих.
І наостанок ще два оголошення, які стосувалися Збаража. З одного з них можемо дізнатися, про «пупілярну» [відноситься до сиріт, неповнолітніх чи недієздатних] власність, яка знаходилася у Збаражі на передмісті Залужжя під № 103. Її опікуном був консультант у Львові Ян Віттемберський. Невідомо, у якому часописі було розміщена дана інформація. Друге оголошення подає нам відомості, що нотаріус Леопольд Кукавський розпочав свою діяльність у новій «садибі» [приймальні] у Збаражі 6 жовтня 1869 року. Найправдоподібніше, що дане оголошення теж було розміщене у «Офіційному віснику Львівської газети».
З цих коротких та нечисленних газетних вирізок маємо можливість дізнатися про те, що відбувалося у Збаражі та що хвилювало його мешканців у другій половині ХІХ століття. Звісно, це лише малі фрагменти великої мозаїки тогочасної преси.
Про решту газетних вирізок, котрі стосуються Збаража, спробую зробити інший допис. Оскільки і сама не люблю «лонґрідів»…
Тетяна Федорів
На фото газетна вирізка із «Тек Шнайдера» із заміткою на полях самого Антоні Шнайдера.
Коментарі
