Світ знав багато форм рабства. Але є один особливий вид, який вражає своєю парадоксальністю – добровільне рабство, яке не тільки приймають, а й прославляють. Це явище ми спостерігаємо сьогодні у наших сусідів.
Це не просто люди, які терплять утиски, вони пишаються своїм рабством. Вони хизуються своєю покірністю системі, яка знищує їхню свободу, майбутнє, гідність. Їм зручно в цьому рабстві. Бо воно звільняє їх від відповідальності – за країну, за себе, за майбутнє своїх дітей.
Ці “професійні раби” знають, як виправдати своє рабство. Вони будують міф про “велич”, прикриваються “духовними скріпами”, а вину за свої злидні перекладають на “ворогів”. Їх не турбують злочини їхньої держави, бо система привчила їх мовчати й боятися навіть думати інакше.
І найстрашніше – їхнє рабство стало зброєю. Вони підтримують війну, розв’язану їхнім урядом, бо вірять, що це виправдає їхнє жалюгідне існування. Вони аплодують тим, хто посилає їхніх синів у могили, бо в їхньому світі бути рабом – це норма.
Це не співчуття, а виклик для нас. Бо поки вони добровільно йдуть на ланцюг, ми боремося за свободу. Ми показуємо світу, що українці не схиляться перед гнобленням, що наша сила – у волі, у відповідальності, у правді.
Тож пам’ятаймо: ми стоїмо не лише проти армії, а й проти ідеології рабства. І наша боротьба – це не просто захист землі. Це доказ того, що вільна людина завжди сильніша за професійного раба.
Слава тим, хто бореться за волю. І ганьба тим, хто вибрав ланцюг.
Перегляньте також:
- Кіно – це зброя, бізнес і потужний інформаційний наркотик в тих руках, хто його використовує
- Минулого літа в Єрусалимі
Михайло Апостол
