Цитата із книги «Кип’ячка. Біографія вітчизни» (2015р) сторінка № 144-145: “Та жменька жидів, що замешкувала у селі, періодично кудись пропадаючи і знову з’являючись чи виїжджаючи назовсім, в уявленні кип’яцького селянина мала би видаватися прийшлою з якоїсь чужодальньої країни.”
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
У різні часи у Кип’ячці замешкували одна-дві жидівські сім’ї. І хоча жид-крамар і кип’яцький «рольнік» докорінно різнилися мовою і вірою, звичаями і мисленням, все ж вони якось доходили до порозуміння, щоби жити у мирі та злагоді — навіть попри тверде переконання галичан, що жид — це вічний крутій і визискувач. Втім, це підтверджувала сама реальність. Скажімо, у Кип’ячці, як, зрештою, і в усій Галичині, всі оті Якоби Аксельроди, були або шинкарями, або орендарями, або крамарями, або і те, і друге, і третє разом узяте.
На підтвердження цього досить заглянути хоч би у «Книгу адресову польську для ґендлю, промисловості, ремесел і рільництва», де зазначено, наприклад, що орендатором кип’яцької каменоломні є такий собі М. Нуссбаум (прошу зауважити, не найбагатші у той час кип’яччани — Федоровські чи Когути, котрі цілком могли собі дозволити платити за її оренду, а Нуссбаум). Те саме можна сказати і про сім’ю Міґденів — Абрагама та Файґу, котра тривалий час орендувала у пані Марії Черняковської фільварок. Це ті Міґдени, син котрих Ґановлєр Ізраель, народжений у 1906 році в Кип’ячці, розшукувався польською владою за ухиляння від служби у війську.
Про іншого жида — Міхеля Аксельрода, котрий народився і за мешкував у Кип’ячці, дізнаюся із «Карти промислової», у якій він повідомляє тернопільське староство, що провадить у Тернополі на вулиці Оклуховського (може Голуховського? То сучасна вулиця В.Чорновола), 19 «гендель товарів у малих розмірах і тому просить про ласкаве видання йому карти на 1921 рік».
З іншого боку, ті вічні блукальці і шукачі зиску навіть не пробували налагоджувати якісь тісніші стосунки з місцевим населенням, їм це було не потрібно. Ми також мали видаватися їм лише якимось фоном, на якому можна заробити якийсь злотий-другий.
