Чому росіяни в своїй масі так швидко і легко скотилися до зовсім клінічної, шизоїдної ненависті до України?
Думаю, пов’язати все це з якимось особливим «рабським менталітетом» не вийде, це сама по собі расистська логіка. Не можна все звести виключно до впливу пропаганди. Пропаганда виявляється ефективною, коли вона збігається з якимись вже існуючими в суспільстві ідеями та цінностями.
Перегляньте також:
До України в Росії всі ці роки ставилися як до деякого дивного непорозуміння. Начебто такі ж як ми люди, але ось подумати тільки – придумали собі якусь іншу країну, курам на сміх. Ну що це, справді, хохли – і зі своєю державою? Знаємо ми це держава, вона з нас хабарі на митниці тягнула. Анекдот просто, захотіли жити без нас, мову собі придумали і прапор жовто-блакитний, буває ж таке.
Середньостатистичний росіянин вважає, що в Україні все, як в Росії, тому він все про неї знає апріорі. Там теж двадцять років при владі сидять смішні політики на кшталт Жирика, в усьому треба звинувачувати олігархів, ЗМІ контролюються з Адміністрації Президента, а відсотки на виборах малюються для звітності, яку губернатори шлють в центр. Та все як у нас! Що вони могли там нового-то тут придумати без нас, хохли ці?
Ключова проблема тут, звичайно, в тому, що ми дуже любимо українців. Як «молодшого брата», «меншої гілки триєдиного російського народу» . Молодший брат захотів пожити самостійно, але ж він дурник, переплутається з поганою компанією, на наркотики сяде. Треба його врятувати, навіть якщо доведеться для цього прибити.
Братик виявився дебілом, не слухається, ми тиснемо сильніше, до скреготу в зубах, відбираємо ключі, щоб сидів по замком, в митному союзі. Він же схаменеться, прийде в себе, і приповзе назад, молити про прощення. Росіянин фантазує собі картину «Повернення блудної України». Важливу роль в цьому відіграє ідея про те, що жити російська (українська) людина може тільки під владою Москви та іншу жахливу імперську маячню.
А найголовніше ось що. Найголовніше, що людина може жити тільки під начальником. А хохли вирішили жити без начальників. Без станиці Кущівської на 1/7 частині суші, без паханів, без вождя і лідера нації. Ми їм ніколи не пробачимо цього. Вони зробили те, про що ми навіть не сміємо мріяти.
Щоб якось пояснити собі, як ми так оскотинились в своїй Кущівці, була придумана концепція українського фашизму. Тепер нам солодко з нею.
