Президент ВЦС “Бойове Братерство України” Павло Жебрівський про нацспротив: що працює, що гальмує, і що змінити. Як реально готувати людей до спротиву, не на папері, а на практиці.
Нагадаємо, відбувся круглий стіл на тему:«Підготовка населення до національного спротиву в умовах російсько-української війни: уроки, проблеми і шляхи їх вирішення».
На тлі повномасштабного вторгнення стає очевидним: перемога залежить не лише від Збройних Сил України, а й від здатності кожного громадянина захищати свою країну. Підготовка до спротиву — це не теорія і не факультатив, а життєва необхідність.
Перегляньте також:
- Війна забрала життя Героя “Заката” з Тернопільщини, який пішов захищати ще у 18
- Дев’ять місяців надій: на Донеччині загинув воїн Ігор Пальчак з Тернопільщини
Йдеться про базові знання, практичні навички та мотивацію, які дозволяють людям діяти в критичних обставинах — під час бойових дій, окупації чи диверсій. У таких умовах підготовка населення має бути системною, зрозумілою та доступною. Це спільна справа держави, громад і суспільства. А отже — вона потребує чітких правил, відповідальних структур і належного ресурсного забезпечення.
Керівна ланка «Бойового Братерства України» розглянула та проаналізувала законопроєкт №13347 щодо змін до законодавства у сфері національного спротиву. Вже зараз очевидно: є ціла низка питань, які потребують суспільного обговорення, уточнення і врегулювання.
Серед найболючіших проблем, які були озвучені:
- Розмитість термінології. Вживання понять «захист України», «захист Вітчизни», «національний спротив» без чітких меж і тлумачень ускладнює реалізацію політики та формування єдиного підходу.
- Відсутність єдиного відповідального органу. Повноваження щодо організації підготовки населення розпорошені між Силами ТрО, органами місцевого самоврядування та військовими частинами без чіткої координації.
- Ігнорування ролі громад і ОМС. Законодавство не визначає чітко функції сільських, селищних та міських рад у процесі підготовки до спротиву, хоча саме громади забезпечують інфраструктуру, організацію і фінансування на місцях.
- Проблеми з матеріально-технічним забезпеченням. Центри підготовки змушені працювати на волонтерських засадах — немає навчальної зброї, тренажерів, медичного обладнання. Хоча їхня функція — державна.
- Формальне існування ДФТГ. Добровольчі формування, які відіграли вирішальну роль на початку вторгнення, нині фактично виключені з системи ТрО без жодної зрозумілої альтернативи. Це послаблює обороноздатність громад.
Коментарі
