Право на помилку? Чи план нищення?

Протягом тижня відбулося чергове неймовірне. Це нагадало курку, яку «потоптав» півень — вона стріпнулася і… пішла далі так, ніби нічого й не було. Хештег цих дійств піарники Банкової апробували давно: #правонапомилку.

Ви серйозно?

Спочатку «небожителі з Банкової» вирішили, що їм усе по плечу, і рубонули по ялових антикорупційних органах, а потім «відновили» статус-кво.

«Таємничий» Оман — право на помилку.

Призначення Баканова — право на помилку.

Вагнерівці — право на помилку.

«Премʼєр на самокаті» у час війни — право на помилку.

Згортання фінансування нацбезпеки та ракетобудування і водночас фінансування «великого крадівництва» — право на помилку.

«Шашлики» — право на помилку.

Тотальне порушення Конституції — право на помилку.

Згортання навіть принципів демократії і маніпуляції зі свободою слова — право на помилку.

Нищення економіки, знищення справедливого судочинства, зневага — право на помилку.

Корупція 5–6 дефективних менеджерів: Чернишов, Міндич, Арахамія, Гетьманцев, біглий голова Національного банку, голова Фонду державного майна, голова Верховного Суду, РНБО — Умеров із двома кримінальними справами чи екс-РНБО Литвиненко з пʼятьма — право на помилку.

Міністерство створили, міністерство скоротили: «держбюджет на вітер» — право на помилку.

То, можливо, вони всі разом — ще одна помилка української нації?

Спочатку нас загнали в страх ковідний, потім — виборчі шахрайства та «гойдалки». Далі — жахи великої війни і особистих негод.

Небожителі Банкової поводяться з нами, як із нікчемами, як із гоями. Вони вважають, що нам можна згодувати все, що завгодно — і ми проковтнемо.

Але якщо уважніше придивитися до цього набору так званих «помилок», якщо їх структурувати — будь-якого українця, який хоч трохи думає про майбутнє своє, своїх рідних і близьких, нації, держави — усе це приводить до висновку: ці «випадкові» помилки і ті, хто їх робить, — це зграя, що намагається ліквідувати Україну та українство.

Спочатку вони роблять усе, щоб розвіяти дух вольностей, зігнути дух нескореності. Далі — нівелюють інституції через призначення невігласів. Далі — «фестивалять», щоб дати час ворогу оговтатися та згрупуватися. Потім — крадуть міжнародну допомогу, допоки у партнерів «не повилазять очі» від нахабної хутспи. Далі, далі, далі — до згоди на військову окупацію Сходу та «надрову» колонізацію Заходу країни.

Якщо жоден тиждень не минає без зашкварів, які вони називають «помилками» — то це не помилки. Це структурована програма дій із наміром пограбувати й знищити державу та націю.

Тут питання — не вірю / не вірю, подобається / не подобається, люблю / не люблю — це вже двадцять пʼяті клопоти…

Питання в тому — що далі?

Мародерство буде продовжуватись?

Бусифікація буде продовжуватись? (Прошу не плутати з украй потрібною мобілізацією).

Безтяма в управлінні — буде продовжуватись?

Знищення власної економіки — буде продовжуватись?

Виштовхування українців з України — буде продовжуватись?

Ми з цим готові змиритися?

Якщо так — то в ім’я чого? Що наше змирення з усім цим дасть кожному з нас, державі, нації? При такій годині — українці повернуться з-за кордону?

Це не критика. Це — уважність до дійсності.Прошу «кумирствуючих» не заморочуватись.Це пошук спільних відповідей із тими, для кого Україна — це щось рідне і неповторне, те, що не міряють особистою ситістю.Це розмова з українцями — по духу чи по крові, які усвідомлюють: здобути своє щастя ми зможемо лише в українській Україні.

Павло Жебрівський