Яке ставлення може викликати любитель добряче хильнути і волочитися за жінками а на додачу – ще й закоренілий хабарник, який роздавав “подяки” направо і наліво? В дев’яти випадках з десяти воно буде негативним, а в уяві постане візуальний образ такого собі ситого і самозакоханого суб’єкта, який усе навколо в житті намагається підпорядкувати задоволенню своїх забаганок. Особливої помилки в такій оцінці, напевно, немає, і герой цієї розповіді цілком відповідав наведеним вище характеристикам, якби не … Саме через оте “якби не” він став для цілого народу об’єктом великої шани і доброї пам’яті.
Рівно 50 років тому, 9 жовтня 1974 р. у західнонімецькому місті Хільдесгаймі помер 66-річний чоловік. Здавалося б, нічим не примітна подія, тим більше якщо врахувати, що покійний зловживав алкоголем і жив у скрутних матеріальних умовах. Але звали цього чоловіка Оскар Шиндлер. Всесвітньовідомим він став завдяки тому, що в роки війни врятував від загибелі понад тисячу євреїв, давши їм роботу на своїй фабриці у Кракові, а наприкінці війни – просто викупивши від відправки у газові камери Освенціма. Ці врятовані й склали славнозвісний “список Шиндлера”. Через півстоліття ця історія була талановито перенесена на екран режисерським генієм Стівена Спілберга. Талановито, передусім, в плані розкриття нелюдської суті нацизму і того, на якого звіра може перетворюватися, здавалося б, нормальна і навіть приваблива на вигляд людина, наділена безмежною владою і правом вирішувати долі тих, хто був визначений ідеологічною системою і державною політикою як Untermenschen (недолюди). Пригадайте: для коменданта табору примусової праці в польському Плашові потреба застрелити кількох євреїв з балкона його вілли виникала раніше, ніж фізіологічна потреба сходити в туалет. Втім, саме духовне переродження Шиндлера, перетворення його з корисливого ділка на спасителя більш як тисячі робітників-євреїв у стрічці Спілберга показані кількома штрихами: побачене на візку з трупами тіло маленької дівчинки в червоному пальті (єдина кольорова вставка у суцільно чорно-білому фільмі), а потім тривалі нічні роздуми стоячи біля вікна. Більше того, вже після виходу фільму знайшлися люди, які стверджували, що Шиндлер безсоромно обирав єврейських банкірів, користуючись їхнім безвихідним становищем; що місце у рятівному списку не надавалося задарма, а продавалося; що він у всіх своїх діяннях був, передусім, розважливим бізнесменом, а не альтруїстом, намагався забезпечити собі якусь страховку на післявоєнний час… Та як би там не було, фактом є те, що врятовані євреї, прощаючись, подарували Оскару Шиндлеру золотий перстень з написом “Хто врятував одне життя, той врятував увесь світ”. Вони ж таки після війни всіляко підтримували свого рятівника й допомагали фінансово, коли його бізнесові проєкти один за одним зазнавали краху. В 1967 р. ізраїльський меморіал пам’яті жертв Холокосту удостоїв Шиндлера звання “Праведника народів світі”, і він посадив своє дерево на Алеї праведників. Воно росте там і нині…
А у мене в книжковій шафі – роздрукований кадр зі “Списку Шиндлера”, який вважаю одним із найбільш вражаючих у світовому кіно: відкриті ворота трудового табору, обабіч – озброєна охорона, а посередині поволі йде велика група врятованих буквально в останній момент від газової камери жінок і їхніх дочок. В центрі групи – він, їхній рятівник. І одна з виснажених, обірваних дівчаток озирається й дивиться на нього вдячним поглядом.
У праведників не завжди за плечима ангельські крила…
Ігор Дуда
