Права ВПО в Україні: реальний стан, законодавчі прогалини та сучасні виклики
Аналітика юристки Тетяни Данилюк.
- Опубліковано: Новини Тернопільщини
- —
- 26 Листопада, 2025 о 14:48
Внутрішнє переміщення в Україні давно перестало бути окремим соціальним явищем і перетворилося на одну з основних характеристик нашої сучасності. За останні десять років мільйони людей були вимушені залишити свої домівки через війну, окупацію, раптові атаки, руйнування інфраструктури та загрозу життю. Це створило безпрецедентний тиск на державну систему соціального захисту, на місцеві органи влади та на правову базу, яка повинна була відповідати новим реаліям.
Саме тому внутрішньо переміщені особи (ВПО) стали одним із найвразливіших сегментів населення, а їхні права — одним із найважливіших викликів для правової системи України. Попри те, що держава створила потужну нормативну базу, її реальне виконання часто залежить не від закону, а від людського чинника, від технічної спроможності, від місцевих бюджетів та від того, чи існує політична воля до справжніх змін.
Про сучасний стан правового регулювання, реальні проблеми впровадження норм та юридичні рішення, які можуть покращити ситуацію, ми поговорили з юристкою, членом Асоціації правників України Тетяною Данилюк. Її позиція — глибока, фахова, з опорою на законодавство та практику, але водночас не відірвана від людського виміру питання.
Ключовим документом, який визначає статус ВПО, є Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» №1706-VII.
Текст закону: https://zakon.rada.gov.ua/go/1706-18
Цей закон визначає поняття ВПО, гарантії їхніх прав, порядок взяття на облік, створення Єдиної інформаційної бази, а також житлові гарантії. З формального погляду, документ структурований дуже професійно та відповідає європейським підходам до захисту переміщених осіб. У ньому багато важливих рішень: заборона дискримінації, забезпечення рівних прав із місцевими жителями, доступ до соціальних послуг, освіти та медицини.
Однак з точки зору практики закон не став універсальним механізмом захисту. І головна проблема — у глибокій нерівності реалізації законодавчо визначених прав у різних регіонах України.
Юристка пояснює, що закон має працювати однаково на всій території України, але фактично кожна громада створила свою «малу правову систему». В одних містах довідку ВПО видають швидко, без зайвих процедур. У інших вимагають додаткові документи, які не передбачені законом.
Це створює правову невизначеність і перетворює закон із гарантії прав на формальність, ефективність якої залежить від «вдачі», а не від державної системи.
Стаття 4 Закону чітко визначає, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою ВПО.
Норма: https://kodeksy.com.ua/pro_zabezpechennya_prav_i_svobod_vnutrishno_peremiwenih_osib/4.htm
Закон не містить вимоги приносити:
І все ж у багатьох регіонах ці вимоги продовжують висувати.
Тетяна Данилюк пояснює: «Порушення прав ВПО починається саме на цьому етапі. Якщо людину неправильно взяли на облік або відмовили у реєстрації, вона втрачає право на всі інші види допомоги. Це найслабше місце всієї системи, і саме тут ми бачимо найбільше незаконних дій».
Важливо також, що довідки іноді анулюють через «перевірку фактичного місця проживання», хоча закон не передбачає втрати статусу через переїзд в інший регіон України.
Виплата допомоги на проживання регулюється Постановою Кабінету Міністрів України №332 від 20 березня 2022 року.
Документ: https://zakon.rada.gov.ua/go/332-2022-%D0%BF
Це один із ключових механізмів підтримки.
Допомога становить:
Ця норма є однією з найбільш ефективних, але і тут реальність значно складніша.
У низці громад дані про ВПО вносяться до Єдиної інформаційної бази несвоєчасно. Через це люди отримують допомогу із затримками або не отримують її взагалі, хоча мають на це право. Ситуація ускладнюється тим, що деякі громади «просять додаткові документи», яких постанова не передбачає, а іноді навіть самовільно змінюють порядок обліку.
Це показує, що державний рівень допомоги працює тільки тоді, коли місцеві органи влади дотримуються закону. На жаль, так відбувається далеко не завжди.
Однією з найболючіших тем є забезпечення житлом.
Стаття 17 Закону прямо гарантує ВПО сприяння у доступі до житла:
Текст: https://kodeksy.com.ua/pro_zabezpechennya_prav_i_svobod_vnutrishno_peremiwenih_osib.htm
Однак реальні механізми практично не працюють.
Існують різні програми: соціального орендного житла, компенсації за зруйноване житло, відновлення житлових будівель, але більшість із них або малодоступні, або недофінансовані. У багатьох регіонах взагалі немає жодного фонду соціального житла, а в деяких програмах навіть не ведуться нормальні черги.
Тетяна Данилюк зазначає: «Житлове питання — це не просто відсутність квартири. Це відсутність безпеки, стабільності, можливості планувати майбутнє. Держава повинна усвідомлювати, що питання житла — це не “соціальна послуга”, а питання виживання».
Житлові програми для ВПО в Україні потребують перезавантаження: цифрової черги, прозорих критеріїв, гарантованого фінансування та ефективного контролю.
Соціальні послуги для ВПО часто залежать не від законодавства, а від місцевого бюджету. Якщо громада має кошти — послуги є. Якщо не має — люди залишаються без підтримки, навіть якщо це особи з інвалідністю або літні люди.
Це створює значну нерівність і не відповідає європейській практиці захисту переміщених осіб.
Навіть коли Кабмін ухвалює постанови щодо довготривалого догляду або послуг для маломобільних ВПО, їх реалізація залежить від ресурсів громади. Це означає, що право існує тільки на папері.
Найсильніша норма закону — стаття 4-1 про створення Єдиної інформаційної бази ВПО
Текст: https://zakon.rada.gov.ua/go/1706-18
Ця система має стати основою:
Юристка наголошує, що запуск електронного кабінету ВПО є критично важливим. В ідеалі він має бути інтегрований у «Дію», щоб людина могла бачити все: свій статус, документи, заяви, черги, призначені виплати.
Це дозволить позбутися людського чинника та незаконних вимог.
Експертка наголошує на кількох системних реформах.
По-перше, держава має уніфікувати процедуру взяття на облік ВПО на рівні національного стандарту. Не може бути різних підходів у різних областях. Це створює правову невизначеність і порушує принцип рівності.
По-друге, цифровізація системи повинна стати пріоритетом. Електронний кабінет і повна інтеграція з реєстрами мають бути впроваджені якнайшвидше. Це забезпечить прозорість і відсутність бюрократичного впливу.
По-третє, житлова політика повинна бути переписана. Має з’явитися державна черга, прозорий механізм розподілу, гарантоване фінансування та постійний моніторинг.
По-четверте, Міністерство соціальної політики та омбудсман повинні отримати більше повноважень щодо контролю за діями громад.
По-п’яте, соціальні послуги мають фінансуватися на рівні держави, а не громади. Це питання не може залежати від місцевого бюджету.
Наприкінці розмови Тетяна Данилюк підкреслює:
«Статус ВПО повинен бути не просто документом, а гарантією того, що людина не залишиться сам на сам із проблемами. Закон уже існує. Тепер він має бути виконаний. Завдання держави — зробити так, щоб права ВПО були не лише на папері, а в реальному житті».
Її аналітика показує ключову річ: Україна має всі нормативні передумови для захисту ВПО, але повинна перейти від декларацій до системної реалізації.
12:44, 24 Листопада, 2025
23:46, 21 Листопада, 2025
21:39, 16 Листопада, 2025