Я люблю потяги. Вони навіюють мені романтику зустрічей і прощань, а монотонний стукіт коліс об колію наштовхує на роздуми про життя. Однак чомусь цю неповторну атмосферу потяга завжди псують наші, (як не хочеться казати) українські реалії.
Перегляньте також:
- Смертельна ДТП на Теребовлянщині: загинув водій, двоє госпіталізовані
- Студентка Тернопільського мистецького коледжу двічі стала переможницею «Співограю»
Мені часто доводиться їхати дизельним потягом, який прямує на Ланівці. Щоразу він переповнений. А основна маса пасажирів – люди пенсійного віку – місцеві «дачники» з відрами, базарними сумками, кущами і величезними букетами. З ранньої весни до пізньої осені вони щоранку (!) їдуть цим потягом і повертаються ним же увечері. Не хочеться нікого образити, але якщо до цієї кількості пільговиків, які мають право на безкоштовний проїзд, додати ще й студентів (ціна квитка на потяг для них становить половину вартості), то пасажирам, які оплачують повну вартість просто не залишаються не те що сидячих місць, а й стояти немає де. Задуха страшенна, але якщо тільки хтось потягнеться відкрити вікно – злісні бабусі одразу починають свою лекцію про протяги та їх шкоду для здоров’я. Так, що нічого не залишається, як відступити під «тиском» і незадоволеними поглядами («от молодь пішла, ще й сперечається зі старшими»). Такий дискомфорт, щоправда триває не всю дорогу, а лише найближчі 3-5 зупинок. Поїзд прибуває на дачні поселення і села і пільговики поспішно покидають потяг.
Ще одна проблема Лановецького потяга – постійні запізнення, часом і на годину. «Він запізнюється вже третю суботу підряд», – розповідає моя знайома Людмила. Це ще й ніби нічого, але останнього разу потяга довелося чекати понад годину під дощем. Ці запізнення пояснюють частими поломками – доводиться ремонтувати. Нерідко поїзд ламається і в дорозі. Одного разу на зупинці «Шляхтинці» близько сорока хвилин чекали, поки приїде тягач. Та це й не дивно, адже переважна більшість потягів у Тернопільському ДЕПО ще 50-60-х років і вже давно відслужили свій «робочий вік».
Сьогодні я знову чекаю на потяг. Він ще не встигає зупинитися, а пасажири літнього віку ( і де в них стільки сили береться) штовхаються, ніби місця не вистачить на всіх. Нецензурна лексика, прокльони… В хід ідуть навіть кулаки. На думку спадає дише одне «Йдемо до Європи»…
P.S. Враховуючи мій професійний обов’язок, я звернулась за коментарем. Начальник залізничного вокзалу станції «Тернопіль» Михайло Жуков повідомив, що для них ця проблема – не нова. Держава компенсовує залізниці пільговий проїзд пенсіонерів лише частково. Перевозити таку їх кількість нерентабельно. Через те й не створюють додаткових вагонів чи потягів на цей напрямок руху.
Анастасія Квітковська
