Потрібна безпека і перемога, а не угода

Як кожна нормальна людина, я зранку погортав сторінки соцмереж. Трамп, пуцло, Зе, угода про надра тощо. Про ситуацію на фронті – обговорень мінімум.

Маємо усвідомлювати, що всі ці філософствування про ціни та тони можливі лише тому, що хлопці й дівчата на передовій тримають фронт. Саме вони ціною своїх життів дають нам можливість жити і «переживати», зокрема, за рідкоземельні копалини…

Ми повинні пам’ятати про це кожної миті, повинні бути гідними їхньої відданості країні – у своїй праці та свідомості. Тому продовжуємо підтримувати наших героїв. Я, звісно, дотримуюся щотижневих відряджень та передачі побратимам девайсів на фронт.

Угода, угода, угода моя… Що це за угода – в Україні знає лише вузьке коло обмежених осіб. Зате обговорюється шалено. Не читав, не знаю, але підтримую чи не підтримую. До якого ж психологічного стану нас довели?

Але ця угода визначатиме наше життя щонайменше на 2–4 роки – на час перебування Трампа на посаді, а можливо, й довше. Тому:

1. Оскільки угода про надра має надважливе значення, вона повинна бути оприлюднена.

2. Чи існують таємні додатки до цієї угоди?

3. Чи забезпечує угода (та її додатки) безпеку для України?

4. Якщо підписання угоди – це шлях до перемир’я, то на яких умовах воно відбудеться і на який час? А що буде з його порушником?

5. Що ця угода дає Україні й українцям?

6. Чи відповідає вона Конституції та законам України?

7. Чи проводилися щодо неї консультації з європейськими лідерами, які підтримували, підтримують і зобов’язуються підтримувати Україну?

Я би провів консультації і з нашими партнерами з Японії та Південної Кореї. А якщо чесно, то необхідно вислухати думку всіх 52 країн Рамштайну – хоча б формально. Це було б по-українськи – доброчесно, вдячно й гостинно.

Запитань можна ставити ще багато, але є одне “але”.

Оскільки ця угода чи меморандум визначатиме довгострокові зобов’язання Української Нації, то без її оприлюднення й отримання згоди народу ніхто не має права її підписувати. Підписанти втечуть з України, а нам і нашим нащадкам її виконувати.

Навіть ті, хто «закоханий» у нинішню владу, не повинні бездумно її підтримувати, а мають думати про майбутнє України й своїх дітей.

А ті, хто підпише цю угоду без згоди Української Нації, без розуміння ресурсів її виконання і покарання порушників, мають пам’ятати: після зміни влади буде звернення до Конституційного Суду України. Саме він, а не нинішня Верховна Рада чи «натовпи трудящихся» з «одобрямс», винесе вердикт про правомочність підписантів. А далі – по закону.

Не миримося – міркуємо.

Павло Жебрівський