Скинути вагу. Вивчити англйську. Бігати щоранку. Щоразу, коли ми ставимо собі нову ціль, ділимось цією новиною із друзями, батьками чи колегами по роботі. Ми розповідаюмо, що зибраємось робити або радісно повідомляєм, що вже почали щось робити. А потім у 95-ти відсоках випадків виходить так, що пачате не доводиться до кінця. Чому не варто наперед говорити про свої плани? І чому частіше досягаються цілі, про які ми нікому не розповідаємо?
Перегляньте також:
- На Донеччині загинув тернополянин Микола Головенко
- Графік вимкнення світла на Тернопільщині на 22 листопада
Німецький професор психології Пітер Гольвітцер провів цікавий експеримент. В якості «піддослідних мишей» Гольвітцер вибрав групу студентів юридичного університету. Професор склав список тверджень на кшталт: “Я збираюся якомога більше взяти від юридичної освіти”, “Я збираюся стати успішним адвокатом” і так далі. Студентів попросили перерахувати три конкретні речі, які вони збираються зробити, щоб досягти своїх цілей. Більшість студентів відповіли на питання. А деякі взагалі не заповнили анкети і зберегли свої наміри в секреті.
Через деякий час психологи штучно створили ситуацію, щоб перевірити опитаних. Вони попросили студентів допомогти їм у проекті, який вимагав аналізу двадцяти кримінальних справ. При цьому, у кожного є право відмовитись і піти в будь-який момент. Результати експерименту були однозначними. Кожен, хто публічно оголосив в анкеті свої наміри на майбутнє, не витримав напруженої роботи. Тільки ті, хто зберегли свої наміри при собі, змогли довести розпочате до кінця.
Чому ж ми розповідаємо отомуючим про свої плани?
Гольвітцер вважає, що це має відношення до почуття самоідентифікації і цілісності. Всі ми хочемо бути ідеальними людьми. Але заяви про наші наміри важко і наполегливо працювати, найчастіше, є суто символічним актом. Це всього лише допомагає нам самовизначитися зі своєю роллю. Наприклад: “Я юрист”, “Я-письменник”, “Я фотограф”, “Я програміст”.
Пітер Гольвітцер провів ще один експеримент, щоб впевнитись у своїй правоті. Студентам показали п’ять фотографій судового засідання. Фотографії відрізнялися розмірами. Респондентів запитали: “Наскільки ти відчуваєш себе класним юристом зараз?” Піддослідні повинні були оцінити свої вімння і навики професії і відповісти на запитання, вибравши одну з п’яти фотографій. Чим більше фото – тим більш префесійним себе відчуваєш. Студенти, які раніше заявили про свої цілі і провалилися на практиці, схилялися до вибору фотографії побільше. Одна лише заява про свої плани стати хорошим юристом, аїх відчувати себе так, ніби вони вже були хорошими юристами. Це збільшило їх зарозумілість парадоксально зменшивши їх можливість до важкої роботи. Вони стали легендами у своїй уяві. А легенди не роблять важку і брудну роботу. Так що, менше говоріть, а більше робіть, досягаючи вершин.
