Поліцейські перипетії та придибенції

Раніше, коли у газеті «Вільне життя» була сторінка кримінальної тематики і її вела талановита журналістка Галина Сіра, мені доводилось часто спілкуватись із правоохоронцями, прокурорами, словом, з людьми із різних силових відомств. Так вже склалося: я часто заходила до пані Галини в гості і вона мені розповідала про свою роботу, просила щось цікаве підготувати і «присадила» мене на цю важку, однак дуже цікаву тему. Пізніше я ловила себе на думці, що могла б бути «журналістом, що пише на кримінальну і правову тематику». Ця тема була завжди близька мені, матеріали вдавалися легко, їх читали люди, а у мене ще до цих пір залишилось чимало друзів і добрих знайомих серед силовиків. Довший час співпрацювала із нашим районним відділом міліції (тепер – поліції), помічником прокурора Валерієм Маржаном, у співавторстві з яким ми написали чимало цікавих матеріалів за кримінальними справами. Це вже було як правило: тільки- но до Валерія Івановича поступить чергова цікава справа, одразу телефонує мені: «Приходьте, тут така історія, що всі читачі ридати будуть!»  Так було і насправді. Виходить матеріал – через деякий час до мене купа дзвінків, люди діляться враженнями, підтримують, цікавляться деталями.  А були і незадоволені! «Я на вас в суд подам! Ви приховали моє ім,я але все село гуде. Всі знають, що то я! Коло церкви газети роздають! Я вас посаджу!», – кричала ображена героїня мого допису. Слава Богу, не «сиджу» і ніколи не «сиділа». Бо писала правду і пишу її по сьогоднішній день.

Кажуть, газета живе день, бо наступного дня уже буде свіжа газета і свіжі новини. Я вже й сама почала призабувати про що писала. А не варто. Тому хочу нагадати читачам декілька «прикольних» тем, які передаду стисло. Усе це – реальні, невигадані історії, усе це – будні міліції, прокуратури, судів. Отож почнемо із найсвіжішої інформації, про злодія, який забув, що сніг має властивість залишати сліди…

Крадія «викрив» …сніг

 «Якби ж то знати де впадеш, то постелив би собі м`яко», гласить народна приказка. Не знав її, мабуть, молодий хлопець із Хмельниччини, коли у його голові з`явилась думка про викрадення чужого автомобіля. Посварившись зі своєю дівчиною, з якою мешкав в одному із сіл Борщівського району, хлопець, прихопивши свої речі,  пішов від неї. Надворі – чудова погода, тихо падає сніг, а на душі – мороз від недавньої сварки. Думки роїлися в голові про все і спокою не давали…Мороз припікав і нагадував про себе. Пройшовши пішки 12 кілометрів, вирішив, що все-таки є куди йти із Вигоди аж до Кам,янець-Подільського району, де мешкав. І раптом…Увагу подорожнього привернув автомобіль «ВАЗ-2016», що мирно стояв собі на одному подвір,ї. Евріка! Для чого йти пішки, якшо можна проїхатись? Та й ніч вже надворі,  мало хто помітить! «Було вашим – стало нашим», подумавпро себе і зайшов на подвір`я. Відкрив дверцята, і о диво: ключі були у замку запалювання! Завів машину і поїхав. Та недовгою була та їзда. Слизька дорога у поєднанні із поганим настроєм дали свої результати. Горе-керувальник з`їхав у кювет. І знову ж таки довелось чалапати пішки.

А тим часом крадіжку помітив власник. Він саме був у будинку і спаковува речі з дружиною, яку мав відвезти до пологового будинку. Коли почув звук заведеного двигуна, прожогом кинувся на подвір`я, але від машини вже, як то кажуть, слід прохолов. Довго потилицю не чухав, одразу звернувся до співробітників Борщівського відділення поліції. Оперативно-слідча група виїхала на місце пригоди. Сніг, що гарно притрусив дорогу, став головним доказом крадіжки: на ньому чітко проглядалися сліди від автівки і напрям, куди вона поїхала. Оперативники простежили, звідки прийшов зловмисник та встановили його особу. 

Дивний якийсь той крадій… Чи думав, що сніг замете сліди, чи його взагалі не викриють? На що розраховував? Тепер, мабуть, злий на слабкий снігопад, ото якби сніг рясніше падав, то може б і ретельніше сліди замів? Кажуть, немає у природи поганої погоди… Є, і 20-річний крадій тепер про це знає.

 Підозрюваний зізнався у крадіжці. Щодо нього розпочато кримінальне провадження за частиною 2 статті 289 ККУ – незаконне заволодіння транспортним засобом. Триває досудове розслідування.

Сірко- «зрадник»

Була така історія. На жаль, не пригадаю, який то рік був. Так ось сталася крадіжка на одному із досить заможних обійсть Борщева. Жінка із цієї сім`ї довгий час була на заробітках, а чоловік наводив лад: будував-добудовував, як то у нас ведеться. Двохповерховий будинок, гараж, подвір`я, обкладене дорогою плиткою, у хаті – теж достаток у всьому. Ото злодій, очевидно, уже давненько собі пригледів ту хату. Ну і якось таки вирішив піти «на діло». Пішов, та невдало. Але спершу все пішло, як за планом. Вирахував, коли нікого вдома не було і підібравши ключі, проник через парадні двері всередину. Викрав все, що зміг винести: телевізор, відеомагнітофон, ще декілька дорогих речей. Виносив усе через вікно у підвалі з протилежного боку будинку. Усе б нічого, якби невидимо за злодієм «на діло» не пішов його вірний пес Сірко. Є у псів так звичка – мандрувати за своїми господарями. Але оскільки їх часто женуть назад додому, то тваринки намагаються бігти тихцем, приховуючись… Ото й песик побіг. Бачив сіроманець, що його господар зайшов саме на ось те подвір`я, саме у ці ось двері. Сів, та й чекає його повернення…За пcячою логікою, куди господар зайшов, звідти мав би і вийти… А тут якраз господарі прийшли, а Сірко давай гарчати: мовляв, чого прийшли? Це моя територія, і взагалі я вас сюди не впущу, поки не вийде мій господар…Люди не могли зрозуміти що то таке. Аж тут голова сімейства побачив, що двері ніби прочинені. Майнула думка, що їх обікрали. Але хто і як? Одразу зателефонували правоохоронцям.

Тодішні слідчі, які прибули на місце пригоди, одразу припустили, що то може бути пес крадія і варто зачекати якийсь час, щоб йому тут набридло сидіти і він побіг додому. От тоді правоохоронці мали б простежити його шлях і таким чином вийти на слід злодія. Пригадую, коли я розмовляла зі слідчими, ті дуже переймалися, як саме я буду подавати цю інформацію? «Тільки не треба писати, що ми бігли за псом по полю  аж до хати, це ж будуть читати всі!». Я їх розуміла, і постаралася якомога м`якше описати цей процес, а деякі деталі взагалі не розголошувати.

Тепер, коли вже більшість із тих людей не працюють в правоохоронних органах, я можу написати, не вказуючи прізвищ, про фінал цієї історії. А виглядало все саме так. Щоб вийти на слід злодія, оперативникам спочатку на УАЗі, а потім, коли дорога закінчилася, пішки йти за псом. Сірко, нічого не підозрюючи, прийшов додому і привів із собою опер групу. Здивуванню крадія не було меж. А правоохоронці у будинку знайшли усі викрадені речі. От не знаю, чи пробачив Сіркові той випадок злодій?

Заробітчанка – месниця

Цей випадок трапився в одному із сіл Борщівського району. Жила собі звичайна сільська сім`я: чоловік, жінка, двоє дітей. Подружжя ще молоде, а обоє – без роботи. Нестатки обсіли сім`ю. І дружина (не чоловік!) приймає рішення їхати на заробітки. Перед поїздкою сказала чоловікові: гроші пересилатиму, а ти  наводь лад в будинку, добудовуй літню кухню , став огорожу і так далі. Жінка поїхала і одразу їй поталанило з роботою. Платили непогано, тож через деякий час вона регулярно надсилала гроші, які отримував чоловік. Важко було там, на чужині, так хотілося до дітей! Вони ж росли без неї. А жінці доводилось тамувати цей біль і працювати з надією на те, що матеріальний стан родини покращиться і вони зможуть зажити не гірше за інших. Зрештою, думала героїня моєї статті, вона через декілька років приїде, і буде із сім`єю, а діти їй скажуть «дякую» за таку підтримку.

А тим часом в Україні… Чоловік, що залишився сам-на-сам із дітьми і проблемами дуже швидко зрозумів, що йому чогось бракує. От тільки чого? Відповідь дала одна випадкова зустріч. Якось, ідучи сільською вулицею, зустрів свою першу любов – Надію (ім,я змінено).  Зупинились, поговорили… Вона розповіла, що життя не склалося, розлучилася, а грошей не вистачає…Почуття спалахнули з новою силою. Відтоді чоловік не міг про неї забути. Чи були якісь у них інтимні взаємини – про це слідство замовчувало. Та й не у цьому суть. Суть була у тому, що всі зароблені важкою працею гроші, які пересилала йому дружина з-за кордону він тратив на облаштування побуту своєї колишньої подружки. Так твердила жінка. Хоча на суді він це заперечував. Звісно.

Чутки мають здатність долати великі відстані. Отож моїй героїні «добрі» люди розказали якимось чином про стосунки Надії і її чоловіка. Може десь і переборщили із «правдою». Та розлютилася не на жарт. Вже рік вона була за кордоном і надіслала чималі суми. На що він потратив гроші? Взявши у господарів відпустку, жінка поїхала додому. ЇЇ здивуванню не було меж, коли вона не побачила жодних змін на власному обійсті. Десятки запитань посипались на чоловіка: «що ти зробив за цей час?», «на що витратив гроші?». «що у тебе з Надією?» і так далі. Чоловік відхрещувався від цих чуток, а гроші, пояснював,  тратив на дітей, на себе, трохи відклав… Тоді розлючена жінка пішла на подвір`я Надії. Побіжно оглянувши його, дійшла висновку, що тут усе впорядковано, є багато добудов, все набагато краще ніж у неї . «Так от куди і на кого він тратив мої гроші!» , – майнула гаряча думка. Отож, довго не роздумуючи, вона взяла якусь громіздку дошку і в пориві гніву почала все трощити: вікна, двері, все, що під руку попадало. Наляканий чоловік навіть не намагався її зупинити, а накивав п`ятами. Далі була словесна перепалка між жінками, яка, на щастя, не переросла у бійку.

Як ви думаєте: хто більше постраждалий у цій історії? Я була на стороні жінки-заробітчанки. І вважала, що саме вона найбільше терпіла.  Однак постраждалою визнала себе Надія, яка й подала до суду. Для моєї героїні заробітки і така ганебна поведінка чоловіка обернулася низкою судових позовів і психічними розладами здоров`я. Достеменно не пригадую, що там вирішив суд, але знаю, що сім`я не розпалася. Чоловік розкаявся, жінка пробачила і одужала, а Надія… Чи зробила вона висновки із цієї історії?

Мамо, я зека полюбила

Село. Бощівський район. Жінка, мама трьох дітей, давно жила без чоловіка і вже навіть не думала, що когось ще зустріне і стане комусь потрібною. Ще молода, але нестатки так добивають! Сусіди радили їй, аби з кимось зійшлася для спільного проживання, була б підмога по господарству, де так потрібні чоловічі руки. А з ким тут зійтися: як не пияк, то гультяй, нема гідних претендентів. Якось жінці до рук потрапила газета з оголошеннями про знайомство. Одне привернуло увагу. Воно було лаконічним і таким, яке врізалося прямо в душу: «Змучився від самотності. Хочу знайти одну-єдину, яка буде любити і розуміти мене. Я теж вмію любити. Повір у мене!». Біля серця щось ніби обірвалося, коли Валя(назвем її так) прочитала це оголошення. Тільки-но прийшла додому, одразу написала на ту адресу. Адреса колонії її не зупинила, Валя чомусь подумала, що може стати тією однією-єдиною. Через деякий час надійшов лист. І обсяг, і зміст вразив жінку. На п`ятьох аркушах із учнівського зошита йшлося про кохання, життя  і усе найкраще, що чекатиме їх, коли вони зустрінуться. Валя розтанула. Їй ніхто ніколи не писав таких зізнань! Лист надходив за листом. Через деякий час автор послань перейшов до конкретніших пропозицій: почав перераховувати, чого йому бракує з речей і продуктів. Валя у відповідь: я можу тобі все це надіслати. У подальших листах, поряд із темами про кохання і сенс життя він вже конкретно пише: «надішли чай, каву, сигарети, спортивний костюм, тушонки і т.д.» От тільки автора не цікавить, за які гроші бідна жінка це має купити? Адже вона писала йому про дітей, про те, як важко виховувати їх. Не дивлячись на це все, вона таки збирає йому сумку. І так щомісяця. З останніх збережень Валя збирає все необхідне і відвозить в тюрму. Люди почали відверто казати жінці, щоб вона отямилась, але та не слухала нікого. У гонитві за  примарним коханням, Валя геть забуває про свій найголовніший обов`язок – піклуватися про дітей. Так і було: у хаті не варено і не прибрано, а жінка на останні гроші споряджає зекові сумку. В той час, коли діти голодні.

Коли ситуація вже вийшла з-під контролю, діти почали прогулювати школу і мали геть неохайних вигляд, за справу взялась сільська рада. Згодом прокуратура порушила проти жінки справу про неналежне виконання обов`язків по догляду за дітьми. У прокуратурі вели бесіди із цією жінкою, але вона була одержима бажанням жити разом із цим чоловіком після відбування ним покарання. Заступник прокурора Валерій Маржан давав тихцем мені читати ті листи із зони (матеріал, опублікований у «Вільному житті»  так і називався – «Листи із зони»). Коли я їх прочитала, то зрозуміла Валю по-жіночому. Від таких од про кохання і солодких обіцянок дійсно в`януть вуха. І я не могла подумати, що ТАКЕ може писати людина, яка відбуває покарання за жорстоке вбивство!

Коханець з переписки все-таки зійшовся з Валею, деякий час жив з нею в селі, вів господарство. Та не склалося. Згодом він усе покинув і переїхав до себе на Донеччину. А от діти таки недоотримали материнської уваги. Валі і зараз важко.

P.S. Маю ще багато цікавих кримінальних історій у своєму «куферку». Наприклад «диванна історія» про те, як молода красива жіночка  полюбила старого-престарого діда, що з цього хотіла мати і чим усе закінчилося, коли їх зловила «на гарячому» його дружина. Але про це – у наступних дописах. Слідкуйте!

Читайте нас у Google News

Читайте нас у Telegram