В умовах неоголошеної війни проти України в діях наших ворогів стало традицією оголошувати про наміри української влади та військ вчинити провокації проти «населення та мирних ополченців» напередодні масштабних бойових дій з боку російсько-терористичних бандформувань.
Перегляньте також:
- У Тернополі відбудеться тренінг з основ тактичної підготовки
- Вчинив ДТП і побив перехожого: судитимуть жителя Чорткова
Саме це приходить на думку після оприлюднення звернення митрополита Почаївського Володимира Мороза до вірян УПЦ із заявою «про вірогідну масштабну провокацію, яка готується проти Свято-Успенської Почаївської лаври». Почитавши цей писаний в Москві «бестселер» (вислови цілими словосполученнями стовідсотково співпадають з промовами головного духовного наставника війни в Україні Кирила Гундяєва), стають ще більш очевидними цинізм та підступність проросійської церкви.
Після 1991 року Росія живе під страхом втрати Київської митрополії. Річ не у фінансових надходженнях і не у скороченні підвладних духовних територій. Хоч як би переписували й підчищали московіти історію, головного факту не здолати: їхні дикі краї охрестив Київ. Віру Христову вони отримали з рук Київського патріархату, славу й історію якого потім ґвалтовно привласнили, як на наших очах поцупили Крим. З відходом українських парафій Москва втрачає не лише території — вона втрачає історію. Втрачає право вести своє коріння від Андрія Первозванного, який водрузив хрест на березі Дніпра. Почесне звання апостольської церкви-матері по праву повернеться до Києва, а Московський патріархат перетвориться на заштатну церкву, яких у світі багато. Це удар по престижу, який можна порівняти хіба що з ядерним роззброєнням Кремля.
Від початку російської агресії УПЦ МП (читай: Почаївська лавра в особі Володимира Мороза) цілеспрямовано й послідовно піддає сумніву лише ту війну, яку веде українська влада. Тобто фактично виступає проти права України на захист від зовнішньої агресії. Проаналізувавши усі висловлювання Почаївського митрополита і його шефа Онуфрія можна зробити єдиний висновок…
Зокрема, не про обурення кривавими діями Кремля від імені «віруючих на Сході» говорять священики, а про те, що «мирне населення регіону вкрай не довіряє Києву», бо «люди бачать жорстоке протистояння». Вони засуджують не вторгнення «обмеженого контингенту російських військ», про яке стовідсотково УПЦ МП знала наперед, але факт якого не хоче визнавати досі, а антитерористичну операцію проти агресора і збурених ним сепаратистів.
Російських перелицьованих армійців митрополит Онуфрій називає «одновірцями і братами», які «воюють за свої духовні цінності», а те, що роблять українські воїни — «братським кровопролиттям». Тож чи варто дивуватися, що підпорядковані йому «батюшки» закликають молитися за «победу русских» і проти «жидо-бандеровской хунты», підкріплюючи проповіді відповідними листівками. Що донецькі священики благословляють заїжджих терористів на вбивство своїх співгромадян, а закарпатські попи московської закваски агітують проти мобілізації до українського війська. Що одеські священики переховують у храмах зброю терористів і організовують святкування річниці терористичної ДНР із залученням донецьких повій. Що служителі тернопільських храмів, підпорядкованих «генерал-полковнику ФСБ Гундяєву», повсюдно відмовляються відспівувати загиблих на Донбасі українських воїнів.
Духовні пастирі в лиху годину завжди ставали на бік свого народу і здобували тим славу і перед країною, і перед Господом. Шлях зради свого народу — саме так сприймають дії УПЦ МП жителі Тернопільщини. Розуміючи це, промосковська братія може піти на будь-які кроки заради влади над паствою та збереження контролю над грошовими потоками з лаври.
Будьмо уважні!
Назар Боженко.
«Якщо хочеш жити для себе, — живи для інших» (Сенека).
