Побратими-козаки заповіт виконали

У січні-лютому 1861 р. Т.Шевченко продовжував творчу працю, малював малюнки та офорти, але здоров’я його погіршувалося, почалися приступи стенокардії…Останній вірш Кобзаря «Чи не покинуть нам, небого» був написаний за 10 днів до смерті, яка наступила о 5 годині ранку 10 березня 1861 року…

…Похоронна відправа відбулася в церкві Академії мистецтв…Похоронили тіло Поета й Художника у Петербурзі на Смоленському цвинтарі як жениха за українським народним звичаєм, труну покрили червоною китайкою за козацьким звичаєм. З дев’яти прощальних промов біля могили шість було сказано рідною мовою Тараса. Дві було виголошено його друзями російською і одна польською, бо хоронили великого слов’янина. Ще в день смерті Кобзаря України друзі – український історик Олександр Лазаревський (1834-1902) з-під Конотопа, який доглядав земляка під час хвороби, і український художник, уродженець Херсонщини Григорій Честахівський (1820-93), що був одним із організаторів поховання біля Канева, вирішили виконати поетичний заповіт Шевченка – перевезти його прах в Україну й похоронити на «Вкраїні милій…». Дозвіл було отримано в кінці квітня, 58 днів після похорону. Спочатку труну з прахом великого українця привезли до Москви, а звідси на дрогах кіньми через Серпухов, Тулу, Орел, Ромни, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Борзну, Ніжин, Козелець, Бровари – до Києва. Усюди зустрічали юрби народу…

У церкві Різдва на Подолі 18 травня прах Шевченка зустріли брати Микита і Йосип з дружинами та сестра Ярина, В. Шевченко з сім’єю та тисячі людей. Була думка поховати Кобзаря в Києві, та Г. Честахівський відстояв думку поховати прах Поета біля Канева. Фотограф Воюцький зняв пам’ятну фотографію «Домовина Т.Шевченка в Києві біля церкви Різдва Христового».

З цього київського храму труну на руках несли до пароплава «Кременчук» до Дніпра, яким її було доставлено 20 травня 1861 р. у Канів. У Каневі в Успенському соборі відбулася багатолюдна панахида. Люди замість коней у воза повезли ярами, лісами труну до канівської гори, а потім понесли на руках.

22 травня о 7 годині вечора кілька тисяч людей поховали Тараса Шевченка на Чернечій (Тарасовій) горі поблизу Канева. Було виголошено над тілом Поета дві проповіді і шість промов.

Згодом люди насипали на могилі курган, укріпили місце поховання, поставили дубовий хрест. Через 23 роки після поховання народ домігся встановлення на могилі Кобзаря чавунного хреста. З 1925 р. територія Тарасової гори стала державним заповідником. У 1939-ому на могилі відкрито новий пам’ятник і меморіальний музей…

Чому Поета й Художника Шевченка похоронили у Каневі? Виконали волю його заповіту. У кількох поезіях Шевченко згадував про своє бажання поселитися на березі Дніпра. У червні 1859 року він повернувся в Україну, відвідав свого друга, першого ректора Київського університету М.Максимовича, який жив на хуторі недалеко Канева на лівому березі Дніпра, намалював малюнок «Коло Канева». Дуже мистцеві припала до душі ця місцевість, тому Кобзар мріяв купити хату та поселитися над Дніпром на одній із канівських гір. Навіть намалював кілька проектів хати, та мрія не збулася…

Побратим Т.Шевченка Григорій Честахівський намалював малюнки «Могила Т.Шевченка на Смоленському кладовищі», «Труна Т.Шевченка в дорозі», «Селянин біля труни Т.Шевченка» (всі 1861). Він є також автором спогадів про безсмертного Кобзаря.

Іван Бандурка