Пізнання богослів’я полягає не у пізнанні книг про Бога, але у пізнанні Самого Бога

Сьогодні ми вшановуємо Іоана Богослова, який також названий Церквою «апостолом Любові». І зі слів його соборного послання, яке ми чуємо за богослужінням, можна відразу зрозуміти, чому саме таке іменування отримав святий Іоан – бо він наполегливо закликає до любові, яка є сукупністю всіх чеснот. Вона є тими дверима, через які Сам Бог входить і оселяється в нас. «Бог є любов, і хто перебуває в любові, перебуває в Бозі і Бог у ньому» (1 Ін. 4:16) – так свідчить апостол, підтверджуючи свої слова нагадуванням, що заради любові до людини Син Божий зійшов на хрест і віддав Своє життя.

Бог не просто закликає любити – Він перший виявляє Свою любов, засвідчує її власною жертовністю. Перед стражданнями і смертю Христос, звертаючись до учнів, каже: «Це є заповідь Моя, щоб ви любили один одного, як Я полюбив вас. Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх. Ви – друзі Мої, якщо виконуєте те, що Я заповідаю вам» (Ін. 15:12-14). Отже, Спаситель не тільки закликає інших любити – Він Сам на хресті виявляє найбільшу міру любові, віддаючи життя заради спасіння людей.
Євангельське читання цього дня також нагадує нам про Хрест Христовий. І ось тут, біля Спасителя, Який помирає, бувши розіп’ятим, ми бачимо Матір Божу і бачимо лише одного з апостолів – Іоана. У відповідь на ту любов, яку Господь являє людям, Іоан показує приклад власної любові. Він не боїться ані осудження, ані смерті, він не тікає і не ховається, як інші учні. Любов до Бога спонукає його бути поруч з розіп’ятим Христом.

І саме ця діяльна, жертовна любов, виявлена Іоаном у відповідь на любов Христову, вводить учня Ісусового до Святої Родини. Господь з хреста всиновлює Іоана Діві Марії, Своїй Матері, а Матір Свою віддає у опіку Іоану, якому Вона також стає Матір’ю.

В цьому таємничому усиновленні ми бачимо не просто подію, пов’язану з давнім минулим. Вона є ніби зразок, доказ і приклад для наслідування для кожної людини, яка вірує в Христа. За тлумаченням отців те давнє усиновлення є усиновленням не лише одного Іоана. Через нього Спаситель приймає в Свою Родину, робить Своїми братами і сестрами також і всіх тих, хто виявляє ту саму любов, яку виявив Іоан.

Тому сьогодні, коли ми згадуємо пам’ять апостола Любові, ми також оновлюємо в собі усвідомлення нашого власного обов’язку відповідати на ту божественну, жертовну любов, яку Спаситель явив до всіх нас, засвідчивши її на хресті. Світ, який лежить у злі, і тепер постає проти учнів Христових так само, як поставав і тоді. Але ми повинні брати приклад з Іоана – не тікати в страху від погроз зла, не ховатися перед викликами, але йти до Спасителя, нести свій власний хрест, йдучи за Сином Божим на Голгофу та, не зважаючи на будь-які зовнішні перешкоди, залишатися з Христом.

Сьогодні ми, окрім вшанування пам’яті апостола Іоана, маємо особливу нагоду для подяки Богові, відзначаючи 35 років відновлення у Києві праці богословської школи, яка нині зросла в нашу Академію. Після десятиліть державних атеїстичних гонінь і заборони на свою працю, у 1989 році в стінах відроджуваної Печерської Лаври відновила свою діяльність і Київська духовна семінарія. Складним був шлях цієї духовної школи, як і всієї нашої Помісної Української Православної Церкви. Але за ці три з половиною десятиліття ми маємо численні добрі плоди, якими можемо пишатися і за які нині особливо дякуємо Богові.

Було навчено вже кілька поколінь священнослужителів і в стіни нашої школи приходять здобувати освіту онуки тих, хто отримував богословську освіту у той, вже віддалений від сьогодення час. Наша Академія першою з богословських закладів України отримала повну державну акредитацію і визнання всіх рівнів освітньої програми – від бакалаврського до докторського. Ця наша духовна школа, 35-ліття відновлення якої ми нині відзначаємо, особливо послужила Українській Церкві в роки відродження та утвердження, даючи нових проповідників, священиків, ієрархів, богословів, які в нових умовах вийшли і продовжують виходити для праці на ниві Христовій. Слава Богу за це!

За формою своєю наша Академія є навчальним і богословсько-науковим закладом, який нагадує інші освітні заклади. Однак сутність богословської освіти є унікальною. Адже не випадково почесне іменування «Богослов» Церква у своїй традиції засвоює лише трьом святим – апостолу Іоану, святителю Григорію та преподобному Симеону. Богослов’я є наукою, яка пізнається через лекції, читання книг та навчальний процес – але не тільки! Істинний шлях богослів’я на своєму прикладі показує нам, як зразок, апостол Іоан.

Цей шлях – жертовна любов і відданість Богові, незламна і непохитна віра в Христа, як Сина Божого і Спасителя, слідування за Ним і виконання Його волі. Бо пізнання богослов’я полягає не у пізнанні книг про Бога, але у пізнанні Самого Бога через усі ті засоби, які Він дає нам – зокрема і через науку та вивчення Писання, однак не обмежуючись лише ними. Справжнім, істинним богословом, а не просто знавцем певних фактів про християнське вчення та історію, може ставати лише та людина, яка, як і апостол Іоан, віддано любить Христа, йде за Ним на Голгофу, перебуває з Ним і не дає нічому з речей світу цього, не лише злих, але навіть і добрих, мати місце більше, ніж те, яке належить Сину Божому.
Бажаю всім нам, дорогі брати і сестри, а особливо вам, новому поколінню християн, нашим студентам, які опановуєте знання та набуваєте духовний досвід в Київській академії, наслідувати апостола Іоана Богослова, навчатися у нього любові та відданості Богу і ближнім, ставати справжніми богословами. І нехай любов Божа завжди перебуває з нами і панує в нас, приводячи до спасіння та життя вічного! Амінь.