ІХ фольклорно-мистецький фестиваль «Борщівська вишиванка» пройшов із розмахом у Борщеві, на Тернопільщині. Цього року на святкування до древнього подільського містечка, яке нещодавно відзначило свій 560-літній ювілей з`їхались гості не лише із різних куточків України, але й закордону. На святі побували делегації із Білорусії, Литви, Польщі, Угорщини, Чехії.
Перегляньте також:
- Чорна звістка для Тернополя: загинув боєць Віталій Бабій
- “На щиті” додому на Тернопільщину повертається захисник Дмитро Самосюк
«Друге дихання» чорної сорочки
Багато хто із гостей, які приїхали на святкування до Борщева, були переконані, що мають побувати на святі борщу. Це хибна думка. Адже дев`ять років тому фестиваль задумувався передусім як захід, який мав популяризувати і відродити із забуття автентичну чорну борщівську сорочку. Про неї складали вірші і пісні, їй присвячували сотні досліджень історики, краєзнавці, науковці. Саме ці люди відродили її із забуття і показали світові унікальну красу візерунків і крою. До таких людей належить подружжя наковців Людмили і Олексія Покусінських. Обоє – викладачі Придністровсього університету, випускники Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва. До речі, пані Людмила родом із Борщева, тому тема тутешньої вишиванки їй дуже близька. Власне, святкування у Борщеві розпочалося із майстер-класу, який провело це подружжя для усіх охочих навчитися вишивати чорну борщівську сорочку забутими техніками. Людмила і Олексій Покусінські спочатку ретельно дослідили автентичні борщівські вишиванки, вивчили їх крій, спосіб пошиття, і головне – відкрили усім давні, забуті техніки вишиття. Свої дослідження вони виклали у книзі “Борщівська народна сорочка. Матеріали. Крій. Техніка шитва. Колекція Борщівського краєзнавчого музею”.
Мій день святкувань розпочався з того, що я відвідала майстер-клас з вишиття сорочки забутими техніками, який провели Людмила і Олексій Покусінські. Домоткане полотно, голка, чорна бавняна нитка, настанови науковців, – і усі присутні мережать полотно унікальними техніками, які подані на схемах: верхоплут, вузлики, колодка-1, колодка- 2, низь, кучерявий, стіб, ланцюжок, гладь і т.д. Спочатку важкувато осягнути це мистецтво, адже наші бабусі зашивали сорочки так, щоб і лицьова і зворотня сторони мали потрібний вигляд. Пані Людмила досконало володіє цими техніками, тому охоче ділиться з присутніми своїми знаннями. Стібок за стібком, – і я вже мережу клаптик полотна технікою «колодка». Мій сусід по майстер-класу – чоловік середніх років, прийшов сюди за покликом серця. Каже – вишивати любить з дитинства, але завжди мріяв вишити для себе сорочку такими старими техніками, особливо – верхоплутом.
Поки присутні вчаться вишивати, історію появи чорної борщівської сорочки їм розповідає Олексій Покусінський. Полотно у наших прабабусь було лише домоткане, конопляне. Чорну бавняну нитку отримували фарбуючи вовну у настої бузини. До речі, усі кольорові барвники були теж природного походження.
Оці техніки, які ми вам демонструємо, це наші, автентичні, рідні, – розповідає Олексій Покусінський. – Саме такими стібками і завитками зашивали сорочки наша давні-прадавні предки. А хрестик – це ворог української вишивки, він прийшов до нас із Європи і не має нічого спільного з подільською автентичною вишивкою. Тому важливо навчити цьому давньому мистецтву сучасних жінок, щоб вони змогли передати ці знання дітям.
Борщівська сорочка – унікальна і неповторна. На святкуванні у Борщеві можна було побачити жінок у неймовірно красивих вишиванках. Що не село – то своя, унікальна вишивка. Мою увагу привернули жінки із Висічки у таких вишиванках. Кажуть, ці сорочки ще їхніх прабабусь, їм понад сто, а то й більше років. Пані Ольга з Гермаківки теж вдягнула сорочку із бабусиної скрині, а ще виставила для показу чорні австрійські хустки з мережками і вишивками. Такими щодня обмотувались одружені жінки і вже ніколи їх не знімали.
Колекція сорочок у Борщівському краєзнавчому музеї – то майже 30-річне напрацювання борщівських науковців. Тут зібрані вишиванки із усіх сіл краю, де найдавнішому екземпляру із села Горошової – 130 років. Потік відвідувачів виставки не припинявся протягом усього дня. Цікаво розповідали про колекцію директор музею Михайло Сохацький та наукові працівники Леся Грабик і Наталя Николин.
Найкращий борщ – у тещі!
Ну а який же Борщів без борщу? Друга частина святкувань – уже традиційне борщева ріння на площі міста. Цьогоріч борщ для гостей і туристів довірили варити відомому гумористові, заслуженому артисту України , нашому землякові Грицю Драпаку. Але перед тим як розпочати таку відповідальну справу, артист зігрів усіх своїми жартами. За його жартівливим твердженням, найкращий борщ, звісно, готують тещі. Тому своїх тещ треба любити і шанувати, щоб вони для зятя не шкодували жирних свинячих реберець, без яких цю страву не зготуєш.
Допомагали готувати борщ нашому гостеві працівники будинку культури та будинку дитячої творчості. Борщ варився, лунали пісні і жарти, зустрічалися давні друзі і знайомі. Кожне село представило свої кулінарні столи, де коронною стравою був борщ. Скільки господинь – стільки рецептів, стільки й неповторних смаків цієї традиційної страви. Однак найголовнішою умовою є правильно зварений бульйон, де вагомою складовою є свинячі ребра. Хоча цього дня господині припрошували скуштувати борщ «на квасі», «рибний», «калиновий», «холодний», «гострий з перцем», «густий борошняний». Та мені, особисто, найбільше припав до смаку традиційний червоний, яким частували господині із Висічки. Уже до готової страви, коли борщ звариться і настоїться, жінки додають товчений часник із салом, та багато зелені. Смак – неперевершений. Тому господині із Висічки у моєму рейтингу – перші з перших!
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Микулинцям виповнилося 920 років
Борщ, який приготував Гриць Драпак, був теж смачним. Господині свята не встигали роздавати його гостям. Сам артист припрошував усіх скуштувати його страви, адже готував він її за особливим рецептом свого рідного села.
Активно збирали гості свята і гроші для потреб учасників АТО. Організатори наголосили, що благодійна акція триватиме протягом усього дня святкувань, тому свято було організоване передусім не лише як пошанування давнього традиційного вишиття, але і як можливість підтримати і допомогти воїнам на фронті.
А на головній сцені Борщева дарували своє мистецтво професійні й аматорські вокальні , хореографічні колективи, хори і гурти, співаки. Незабутні миті подарували гостям український поет, заслужений діяч мистецтв України Степан Галябарда і Герой України, лауреат Шевченківської премії, народний артист України Василь Зінкевич.
