Справжнім сюрпризом для тернопільських літераторів став візит до них відомої тернопільської письменниці із квітковим прізвищем – Ніни Фіалко. Члени літературного об’єднання, які, зазвичай, традиційно збираються в останню неділю місяця у приміщенні обласної організації спілки письменників, із цікавістю слухали романістку, котра поділилась враженнями від книжкового Форуму, де вона завжди бере активну участь впродовж останніх років.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Тих 45 хвилин, що видавництво надає авторам для автограф-сесії, – каже пані Ніна, – недостатньо для того, щоб поспілкуватися з читачами. Обмінятися з ними думками, враженнями.
Два дні письменниця працювала на розкладці видавництва «Навчальна книга – Богдан», пропагуючи свої твори та твори інших авторів. Для себе авторка зробила висновок про те, що наскільки важливо рекламувати продукцію видавництва. Вона помітила, що розрекламованих авторів люди купували не роздумуючи і не рахуючись із коштами. Хто ж прочитав хоча б одну книжку Ніни Фіалко, поповнював свою бібліотеку тими її творами, яких ще не мав. Але, як зізнається письменниця, їй дуже хотілось почути думку читача: що найбільше схвилювало у творах, чи, можливо, було щось таке, що викликало сумнів. На жаль, серед відвідувачів Форуму вона помітила тих, хто не мав можливості придбати бажану літературу. Може тому, – каже пані Ніна, – щороку їх стає все менше і менше.
Презентуючи свій новий роман про війну на Сході України, «Обірвана струна», пані Ніна почула й таке: «Про вашу війну вже набридло дивитись у телевізорі, а ви пропонуєте ще й читати про неї!». Жінка зауважує, що сьогодні довкола з’явилось багато мрійників, але натомість мало реалістів, таких, приміром, як її родич – батько трьох малолітніх дітей. Він вже вкотре їде на передову спасати поранених бійців…
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ірина Мацко знає, чому ми не літаємо
Спілкуючись із літераторами краю, письменниця, яка працює «на довгих дистанціях» (так називають тих, хто пише романи – Авт.), поділилась набутим досвідом, адже за перо взялась тоді, коли спершу реалізувала себе у сімейному житті – як дружина, як бабуся, на основній роботі. Можливо у цьому і криється секрет її довготривалого успіху? Пригадую себе, коли ще була студенткою. Моя вчителька французької мови, яка у свій час відбула Колиму, якось при нагоді зауважила: «Дитино, не поспішай братись за щось велике і серйозне, спочатку набудь життєвого досвіду». Її слова ще й досі мені в пам’ятку.
У письменниці Ніни Фіалко своя аудиторія читачів, які з нетерпінням чекають на її нові романи, невсипно слідкують за її творчістю. Бо як вона каже: «Немає однакових людей чи письменників. Немає однакових смаків чи уподобань. Бо якби було саме так, то світ став би нецікавим, втратив би свою веселковість». Правдива реалістичність, яка відзначає творчість цієї самобутньої письменниці, знаходить все нових і нових читачів.
Якось випадково на сторінці у ФБ мені довелось побачити світлини з її зачитаних до дірок книг, у прямому розумінні цих слів. Сторінки не тримались купи. Повірте, мене це неабияк вразило. Адже не кожний сучасний письменник може похвалитись «таким» станом своїх книжок. Так, можна робити довкола своєї творчості багато галасу (що, до речі, сьогодні успішно й відбувається у середовищі письменницької братії), чи то як модно зараз казати – піару. Однак Ніна Фіалко цього не потребує. Їй піар роблять написані нею ж книги, які допомогли вже не одному читачеві самоствердитись у цьому нелегкому житті. А це про щось таки та й говорить.
