Дані про ходи підтверджуються і архівним записом від 19.07.1931 про те, що на вулиці Руській на ринку запала дорога. Стали її копати – відкрили підземний коридор і… Найважливіше повідомив (йдеться про 1946-й рік – авт.) інженер облвідділу Олександр Степанович Трач, який за дорученням відділу протиповітряної оборони особисто виміряв ходи під площею Ринок, але документи згоріли під час війни. Трач розповів, що у будинку на площі Ринок (район сучасної вулиці Старий ринок – авт.) він спускався в підвал, звідти – в інший підвал, і йшов підземним ходом. Ходи були сухі, повітря сперте, ліхтар горів лише карбідний. Першим ходом було пройдено лише двадцять метрів і виявлено світло вгорі – при перевірці з’ясувалось, що це просвіти газетної тумби на ринковій площі (ще польська влада, ліквідувавши стародавні вентиляційні пристосування у вигляді кам’яних стовпців, побачила, що це призвело до просідання землі, відтак встановила нову вентиляційну трубу, “замаскувавши” її під тумбу, на якій клеїли газети та оголошення – авт.). Далі хід замуровано цеглою. У другому ході на протилежному боці площі Ринок було виявлено ще один хід і навіть залу розміром 6 на 10 метрів, звідки йшов інший хід з поворотом, який знову впирався в цегляну стіну. Під час перевірки з’ясувалося, що другий хід з’єднується з першим і що цегляну перегородку зведено господарями будинків…
Крім того, Трач робив розвідку від іншої будови по другий бік вулиці Руської і також знайшов хід, що йшов у напрямку ринкової площі, цікавий зазубреними коридорами. Зазубрини (ніші відповідної форми – авт.) були вздовж ходу і мали оборонне призначення, оскільки людина, яка стояла за рогом, залишалася невидимою для того, хто входив, і могла його вбити. Усе це разом переконує, що ходи у древній частині міста Тернополя є. Стіни їх складені з каменю, на розчині, мають висоту три метри. Стелі – склепінчасті”.
Перегляньте також:
- Усі котельні Тернополя запрацювали на повну потужність
- У Тернополі відбудуться майстеркласи з виготовлення прикрас на осінню та різдвяну тематику
У повоєнний рік, коли готувалася вищезгадана довідка, посилена увага до тернопільських підземель виникла не випадково. Надземне місто фашисти перетворили на суцільні руїни, а закладку фундаментів під нові споруди необхідно було здійснювати з урахуванням відповідних правил. Хтозна, чи не завдяки підземним ходам збереглися в центрі Тернополя і до сьогодні деякі вцілілі після війни старовинні будівлі (будувати масивніші на їхньому місці було небезпечно). Взагалі ж ті ходи були тоді дуже небажаним явищем. Причому, думаю, не тільки у зв’язку з будівництвом. Радянська влада в Західній Україні, як відомо, вкорінювалася не без проблем, і було б дивно, якби вона вітала існування підземних коридорів, один із яких, за переказами, навіть з’єднував центр міста з лісом на протилежному березі сучасного ставу, а в той час – незагаченої річки Серет. Відповідним було і ставлення до рукотворних пустот під поверхнею землі. Будь-які відомості про них заборонялося оприлюднювати. А ось типовий приклад практичної “протидії”, зафіксований у спогаді одного з літніх будівельників: “Під час робіт біля замку (чи то дорогу прокладали, чи то замкову будівлю ремонтували – авт.) виникла здоровенна яма, яка нагадувала тунель. Було вирішено її ліквідувати. Вилили два Камази бетонного розчину, але все було даремно. Тоді в яму заклали арматуру і знову залили бетоном. Цього разу яма його не “проковтнула”. Про тодішню орієнтацію на всіляке “відгородження” наземного життя від підземної таємниці – як у буквальному, так і в переносному значеннях – свідчать і спогади колишнього майстра будівельної бригади Ніни Старовірової, яка на початку 50-х брала участь у роботах з відновлення Тернопільського замку. Вона розповідала, що замок має… ще три поверхи (!) вниз. У найнижчому і виявили будівельники масивні залізні двері “невідомо куди”, бо були розташовані в зовнішній стіні споруди глибоко під землею. Робітники з цікавості підважили їх і потрапили у муровану штольню висотою в людський зріст, що вела в бік річки Серет. Пройшовши нею з факелами метрів двадцять, вперлися в штучний завал, а незабаром отримали від начальства вказівку зняти ті двері і наглухо замурувати отвір у підвальній стіні.
З тих пір у Тернополі не раз замуровували, засипали чи заливали бетоном дірки і дірочки у підземний світ, однак в різні роки він вперто продовжував нагадувати про себе аж ніяк не приємними проявами. То тут, то там у центральній частині міста, здебільшого в районі колишньої площі Ринок, плавно просідало асфальтове покриття, часом навіть утворюючи неглибокі провали. Вже у 80-х стався обвал під будинком на вулиці Руській, а наприкінці 90-х довелося докласти чимало коштів і сил, щоб врятувати житлову п’ятиповерхівку на вулиці Замковій. Очевидно, що у будь-який час можуть виникнути і якісь нові неприємності. Тим паче, що свого часу в Тернополі проігнорували одну дуже серйозну річ. Прокладаючи сучасну каналізаційну мережу, не вивели в дренаж і не зафіксували ту, що була споруджена ще за Австро-Угорщини, тож тепер і вона бере участь у процесах підземної руйнації.
Витяги зі статті Світлани Мичко Тернопільський андеґраунд, або Таємниця підземної зірки” . Повну статтю Читайте на сайті TeNewz незабаром.
