Протягом цього тижня я отримав чергові імпульси до роздумів від різних середовищ: від фронту до офісів, від сходу до заходу країни. Зупинюсь на двох з них: багаторазового екс-нардепа від національно демократичного табору і поважного у великій громаді священника. Вони обидва, звичайно по свому, зазначили очевидне для них – нам потрібно концентруватись на перемозі і «не займатись політикою», бо критика влади не на часі.
Моя позиція дуже проста – нам потрібно обʼєднатися навколо Перемоги. І я, як і воїни Бойового Братерства, як і всі Українці по духу максимально докладаємо зусиль задля Перемоги. Воюємо, волонтеримо, підтримуємо сімʼї загиблих, платимо податки та багато інших добрих справ.
Натомість влада: мародерить, розділяє Українців на своїх і не своїх, нівелює мотивацію людей і війська до віри у Перемогу, підвищує податки і тарифи, руйнує інституції, оберігає корупціонерів, практично знищила свободу слова і думки, пересварилася із більшістю наших партнерів, які майже припинили відвідувати Київ.
Мало того – важко навіть вдень знайти на Банковій і навколо, посадовця, який чи родинними узами, чи бізнесом не повʼязаний із Московією.
Чому ж ці дві поважні людини, про яких я писав вище, вважають, що критика такої неукраїнської «окупаційної» влади «не на часі». Що їх обʼєднує?
Один із них визнав, що він навіть агітував за протермінованого на виборах, а другий, в контексті нашої дискусії, скоріш за все, голосував за нього, бо по-свому «прагнув змін».
Важко із цього приводу сперечатись, бо різноманітні «папередніки» сподівань точно не виправдали і саме головне – досі не змінилися і не планують. Мабуть, ключове у сьогоднішній поведінковій моделі попереднього президента це: верніть мене назад, мені там було добре. Це точно не нівелює його сьогоднішні добрі «не політичні справи».
Мабуть, нам потрібно було більш прискіпливо вибирати в першому турі, щоб в другому не було, як кажуть – «вибору без вибору».
І от виходить, що українці, які голосували за протермінованого, нині світоглядно розійшлись у три когорти:
1) ті, хто сьогодні «в темі»;
2) ті, хто не може сприйняти та хоч собі зізнатись, що їх вибір був не мудрим;
3) ті, хто усвідомив, що вибір був хибним.
Звертаюсь до другої і третьої когорти виборців – життя продовжується, нам вкрай потрібно не посипати голову попелом за минулі вчинки, а думати про майбутнє України. Якщо Ви зробили тоді помилку – то це не назавжди. Критика протермінованого – це не докір Вам, це докір усьому політичному класу, який не спромігся запропонувати на вибори Лідера, Державника, Пасіонарія. Ваше підсвідоме, що критика протермінованого, то критика Вас не зовсім правильне. Те, що нам підсунули маніпулятори в «красивій обгортці» не має паралізувати Українську Волю і Український Дух.
На мій погляд, нинішнє «керівництво держави» діє не в українських інтересах і тільки жорстка критика їхніх неукраїнських дій, спроможна уберегти Україну від продовження руйнації.
Подивіться, що тільки після нищівної критики відбуваються відставки деяких одіозних «начальників», проте ніхто із них не сів за ґрати за очевидні злочини.
Водночас не можна заперечувати, що критика дій неукраїнської влади убезпечує нас від їхньої повної зради (згадайте Стамбульський зговір).
Розумію, це не вирішує головного – здобуття Перемоги. Але лише від нас залежить, що дозволятиме собі сьогоднішня влада і як нас, як націю Волі сприйматиме світ.
Нам потрібен Уряд Воєнного Часу, щоб не лише критикувати. а й дієво виправляти помилки, гуртувати націю, зміцнювати військо, мотивувати міжнародних партнерів до спільнодії.
Переможемо.
Павло Жебрівський
