«Пантеон» злочинців?

Нещодавно відбулися масовані бомбардування Києва. Дихати в столиці неможливо…

А тим часом збіг термін обіцянки молодого «дарованія»: «мінбарон» мав представити реформу – чи то ЗСУ, чи то ТЦК, чи «зе-тітушок», чи ще чогось – до кінця червня. Сьогодні 3 липня – тиша.

На фронті московити на ЛБЗ продовжують тиснути – на Олександрівському, Костянтинівському, Дружківському, Харківському напрямках. Преса про це – ні слова…

Натомість надважливо прийняти закон про національний пантеон, де ховатимуть президентів, які довели Україну до ручки…

Це пріоритет влади – ділять між видатками на оборону і «самомеморіалізацією».

Зрозуміло, що це та інше, на зразок «пригод з орлами і колишніми президентами», ще й для того, щоб не було чути: Галущенко вийшов під заставу, Єрмак сходив на допит, Міносвіти планує закрити понад половину університетів, законодавчий план євроінтеграції виконано на 9%, і якийсь «фраєр-поінт»…

А ще важливо для влади запустити так званий псевдополітичний процес — Вибори.

Вони нібито ймовірні восени. Лише це має таке саме відношення до політики, як я до космосу 50 років тому.

Уся фейсбучно-телеграмна аудиторія смакує нібито заяву дипломата-генерала, який говорить, «що люди йому не пробачать, якщо він не буде балотуватися»…

Я хочу сказати, що є «палата № 6», де зібралися «наполеони», «македонські» тощо. Кажуть, що вільні місця ще є. Бог з ними. Кожен сходить з глузду по-своєму. Запевняю: ніякого виборчого процесу цього року не буде. У московитів вибори наприкінці вересня, жодних мирних перемовин до їхніх виборів не буде. А після – буде тиха мобілізація…

На що мали б бути спрямовані інтелектуальні зусилля всіх дотичних до війни в Україні: і так званої «президентської ради», і генералітету, і дипломатичних місій, і, мабуть, уряду (якщо він є)?

Вочевидь – на досягнення миру через перемогу.

Без політичної візії, бачення миру через перемогу неможливі ні мир, ні перемога. Військові в будь-якій країні виконують політичне завдання політичного керівництва держави. Політичне керівництво формує візію. Бо війна – це продовження політики іншими засобами. Через це Офіс президента, РНБО (де секретар РНБО під час війни – невідомо), а також усі зацікавлені посадові особи, зокрема Інститут стратегічних досліджень, зовнішня розвідка, ГУР, Ставка Верховного Головнокомандувача, мають підготувати своє бачення миру через перемогу. Після цього має бути узагальнений план, який має підписати той, кого обзивають Верховним Головнокомандувачем. Натомість – поїздки в Ірландію, «меморіальні пантеони», перерозподіл монополій і замовлень на виробництво безпілотників, боєприпасів, ракет… Вони займаються всім тим, що приносить їм прибуток, тільки не перемогою.

Згідно з Конституцією, президент може обиратися лише на два терміни, а термін перебування на посаді не може перевищувати десяти років. Сьогоднішній лідер лихварів і кріпаків знущається з України й нації вже восьмий рік. Навіть гіпотетично, згідно з Конституцією, він не матиме права бути зареєстрованим кандидатом у президенти. Йому хочеться пробути десять років, із яких п’ять – без виборів. Бо не буде ані слави, ані грошей, а будуть кримінальні провадження, і в пантеоні його не поховають…

Насправді – це серйозний виклик перед Україною і нацією.

Без зміни влади, що стала опорою агресору, досягнути миру через перемогу чи навіть зупинити війну – нереалістично.

Жодного політичного процесу виборів у найближчому майбутньому не передбачається. Для цього є виправдання – війна. Але закінчити війну неможливо без зміни влади!!!…

Це наша країна, наша земля і наша держава. Так написано в нашій Конституції.

Найнята влада ніколи не буде мірилом нашої волі – вона нами найнята.

Маємо розпочати підготовку до завершення війни. Вибори – це лише один зі шляхів до перемоги. Ми всі вміємо це робити й по-іншому. Іншого рішення влада нам не залишає.

Павло Жебрівський