Пам’ять – це теж оборона
- Опубліковано: Тарас Савчук
- —
- 30 Серпня, 2026 о 21:22
До цього моменту ми йшли 4 роки. Для мене було це нелегко. Верстаючи книгу, вносячи правки, ставлячи на сайт – кілька разів перечитуєш біографію кожного… Оббивання порогів влади, пошук підтримки і розуміння, звернення і комісії… Але дякуючи меценатам, і не байдужим, і нашій наполегливості – це сталося.
Пори все, ми зараз видали перший том видання «На щиті. Герої російсько-української війни. 2014–2021 рр.» у межах проєкту «Книга пам’яті».
Перегляньте також:
- День пам’яті захисників: Зеленський вшанував полеглих героїв
- На Тернопільщині з почестями поховали трьох невідомих воїнів
Це не просто книжка. Це про пам’ять. Про імена. Про людей, які віддали своє життя за Україну. Це видання — про наших земляків. Про тернополян, які стали на захист України від російської агресії. Про тих, хто повернувся додому на щиті. Про тих, чиї історії ми не маємо права загубити серед щоденних новин, дат і статистики.
Максим Кривцов сказав дуже просто і дуже точно: «Війна — це імена». І саме тому ця книга така важлива. Бо за кожною війною стоять не лише карти, фронти, зведення і цифри. За кожною війною стоять конкретні люди. Їхні обличчя. Їхні родини. Їхні мрії. Їхній останній бій. Їхній вибір.
У різні часи і в різних країнах полеглих воїнів вшановували по-різному. У давній Греції пам’ять про загиблих героїв ставала частиною міфів, поем і храмів. Їхні імена передавали з покоління в покоління, бо вважали: герой живий доти, доки про нього пам’ятають. У Римі воїнам ставили пам’ятники, карбували написи на камені, вписували їхні подвиги в історію держави.
У Європі після великих воєн з’явилися меморіали невідомому солдату. Там, де неможливо було назвати кожне ім’я, народи створювали місця мовчазної шани для всіх, хто загинув. У Великій Британії є традиція носити червоний мак як символ пам’яті. У США на військових кладовищах кожен білий хрест чи плита — це окрема історія життя, служби і жертви. В Ізраїлі в День пам’яті вся країна завмирає під звук сирени. Люди зупиняються на вулицях, виходять з автомобілів і мовчки вшановують своїх загиблих.
Українці теж мають свою давню традицію пам’яті. Від козацьких могил до стрілецьких поховань, від могил вояків УПА до сучасних Алеї Героїв. Ми завжди знали: там, де похований воїн, там не просто земля. Там місце правди, болю і честі.
Але сьогодні ми маємо ще один обов’язок — не лише поставити пам’ятник чи принести квіти. Ми мусимо зберегти історію кожного. Бо війна дуже швидко перетворює живих людей на сухі рядки: ім’я, дата народження, дата загибелі, місце служби. А за цими рядками — ціле життя. Хтось був сином. Хтось — батьком. Хтось тільки планував створити сім’ю. Хтось мав роботу, улюблену справу, друзів, жарти, мрії. Хтось не мав військового досвіду, але в 2014 році пішов, бо не міг інакше. Хтось знав, що буде важко, але все одно зробив свій вибір.
Саме тому ця книга — не просто збірник біографій. Це спроба повернути героям голос. Показати не тільки обставини загибелі, а й шлях людини. Пояснити, ким вона була для родини, для громади, для побратимів, для України.
Працювати з такою темою дуже непросто. Бо кожна історія — це чийсь біль. Кожне уточнення — це розмова з рідними. Кожна дата, кожне фото, кожне слово потребують обережності й відповідальності. Тут не можна поспішати. Не можна прикрашати. Не можна вигадувати. Не можна перетворювати людську трагедію на красивий текст. Авторська відповідальність у такій роботі — величезна. Бо ми працюємо не просто з інформацією. Ми працюємо з пам’яттю родин і з майбутньою історією України.
Важливо й те, що проєкт «Книга пам’яті» не лише друковане виданні. Йдеться про мультимедійну системи увічнення пам’яті. Це означає, що історії Героїв мають бути доступними не тільки сьогодні і не тільки тим, хто тримає книгу в руках. Їх мають бачити й читати діти, молодь, дослідники, журналісти, громади, всі, хто захоче зрозуміти ціну нашої свободи.
Бо пам’ять — це теж оборона. https://bookofmemory.te.ua/
Якщо ми не назвемо своїх Героїв, ворог спробує стерти їх. Якщо ми не розкажемо їхні історії, на їхнє місце прийде байдужість. Якщо ми не збережемо правду, її почнуть перекручувати.
Перший том – це тільки початок великої роботи. Попереду ще багато імен, багато історій, багато розмов, багато болю і багато відповідальності. Але ця праця потрібна. Потрібна родинам загиблих — бо вони мають знати, що їхній біль не забутий. Потрібна громадам — бо кожне місто і село повинні знати своїх Героїв. Потрібна військовим — бо побратими мають бачити, що держава і суспільство пам’ятають тих, хто віддав життя. Потрібна нам усім — бо без пам’яті немає гідності.
Ми часто кажемо: Герої не вмирають. Але ці слова не мають бути лише гаслом. Вони стають правдою тільки тоді, коли ми робимо конкретні речі: записуємо, друкуємо, зберігаємо, передаємо, називаємо імена, приходимо на могили, підтримуємо родини, розповідаємо дітям.
«Книга пам’яті» — саме про це. Про те, щоб кожен Герой мав своє місце в історії. Про те, щоб пам’ять не була випадковою. Про те, щоб наша вдячність була не тільки в день похорону і не тільки в річницю загибелі. Про те, щоб Тернопільщина знала своїх захисників.
Дякую всім, хто долучився до цього проєкту. Дякую родинам, які довірили нам історії своїх найдорожчих. Дякую авторам, редакторам, журналістам, музейникам, волонтерам, усім, хто допомагає збирати цю пам’ять по крупинках.
Велике дякую меценатам: ФГ «Дністрянські зорі», ТОВ «Екстерком», БФ «Престиж Благо», ТОВ «Надзбруччя-хліб».
І найголовніше — низький уклін нашим Героям. Тим, хто повернувся на щиті. Тим, завдяки кому Україна вистояла. Тим, чиї імена ми сьогодні відкриваємо в цій книзі. Вічна пам’ять полеглим захисникам України.
Слава Україні.
Тарас Савчук
Далі буде…
