Проект двох молодих чоловіків Івана Онисько з Тернопільщини та Юрія Регліса зЖитомірщини Prostoboso набирає шаленої популярності. У мережі фейсбук люди із задоволенням виставляють фото з босоногими мандрівниками. Хлопців зустрічають журналісти, запрошують на телестудії. Але найбільше вони радіють зустрічам, якими обдаровує їх дорога. Про що і пишуть на своїй сторінці у Фейсбуці. На п’ять днів їх компанія збільшилась на одного мандрівника – до подорожуючих у Львові додався тернополянин Сашко Чистий. З Іваном познайомився в Ужгороді. Тоді думка пройти 2080 кілометрів від Ужгороду до Харкова була ще у вигляді ідеї, але попередні подорожі дали Івану достатньо досвіду, щоби такі здійснити свій задум. Свою путь вирішили назвати “Вишиваним шляхом”, тому і вдягнули вишиванки, а ще соломяні капелюхи. Із речей – тільки маленькі сумочки, де лежать камера, мобільні, зарядки до них, документи та предмети особистої гігієни. Цікаво, що попередньо сильно не розголошували подію. Феномен у тому, що люди самі передають про враження від випадкових зустрічів і інтерес до їх подорожі росте.
Перегляньте також:
- Чорна звістка для Тернополя: загинув боєць Віталій Бабій
- “На щиті” додому на Тернопільщину повертається захисник Дмитро Самосюк
А от зустріч з Сашком та його подругою була запланована. Не кожен зможе знайти багато вільного часу, щоби пройти всю дорогу, навіть п’ять днів – це вже було щось.
Для подорожі Сашко також розувся. Найбільше зімпонувало чоловіку бажання Простобосих показати своїм шляхом красу та привабливість України, її невичерпний туристичний потенціал, продемонструвати, які добрі люди тут живуть. Адже навіть аварійного запасу грошей вони з собою не мають – і ночівлі і їжа і спілкування – це все добре ставлення селян, городян, людей різного рівня та статку.
Цікаво було почути враження від босої ходи: “Ми вийшли зі Львова і пішли у напрямку Золочева. Ішли через Біберку, потім Свірж, були у Перемишлянах. Приходили до села та шукали місця для ночівлі і люди завжди пускають до себе. Але вже тоді були люди, які знали про цю акцію і самі закликали побути в них.” Розказати про привабливість Заходу України людям зі Сходу, щоби почувши про красоти наших місцин, спровокувати бажаня приїхати та подивитися на власні очі. Цікаво, хлопці не їдять м’яса, рибу, яєць, і часом взагалі можуть не їсти, але не відмовляються від пропозиції перекусити. Сашко ці незабутніх пять днів взагалі нічого не їв, тільки пив воду і… самогон! Каже, що ефект очищення відчув і готовий був і далі так іти, якби не справи. Закінчів свій шлях Сашко у Золочеві, звідки його забрала машиною сім’я з Чемерівців, які побачили подорожних та зупинились поспілкуватись, так як також чули про босоногих мандрівників. “Капелюхи їх погризені мишами. Іван знайшов їх на горищі і дав шанс помандрувати Україною. Так колись мандрували українці босі і в капелюхах, багато ішли пішки, але долали великі відстані – ця подорож це доводить.” Цілий вересень погода сприяла подорожнім. По дорозі приєднуються до них часом бажаючіпройтись і серед них собака, яку назвали Боса. Боса іде з хлопцями, і, навіть, фейсбук зробив добру справу – у песика знайшлись господарі. Тимчасово вони Босу лишили на бабцю і виїхали у Польщу. Тепер їх Боса-Емма стала зіркою України, а ще не хоче іти від Юрка і Івана! Говорить Сашко: “За цей час, який я з ними мандрував, я зрозумів, який прекрасний наш край, побачів місця Львівщини, які не показують, про які не пишуть, але вони чудові. Села, переходи між ними, краєвиди – це задоволення для очей.” А ноги? В що в них перетворилися ноги? “Є в них один момент, коли ішли кам’янистою дорогою, то ішли шість годин пару кілометрів. Ноги в Юрка міцніші, в Івана ніжніші, часом появлялись пухирці, в мене дуже швидко адаптувались, але , якщо ти напружений, то важко іти, треба розслаблятись – ходити також треба вчитись. Перед тим мав з Іваном мандрівку в Карпатах і старався уявити себе антилопою і другими тваринами і добре справився з вершинами. Але ходив я босим і у Тернополі, є якесь таке бажання”. Після подорожі хлопці планують змонтувати фільм про свої пригоди, тому бажаємо їм не замерзнути, бо вже трішки зимно і будем чекати на зустріч!
