«Орєшнік» і Лук’янівка: жорстка логіка війни без ілюзій

Не бачу підстав тішитися, що хвалений апокаліпто-орєшнік маже мимо й спопеляє гаражний кооператив. Демонстраційна зброя проходить бойове тестування в реальних умовах, яке виявляє її огріхи. Вдосконалять і битимуть прицільніше. Легше стало?

Ні, це не жести відчаю. Ні, це не агонія вмираючого садюги. Це – гонка ушкоджень. Свідомо обраний сценарій. Він наперед прописаний усіма західними розвідками: у конкурсі на завдавання один одному щобільших збитків програє менша сторона. Чисто обʼєктивно.

Якими б дошкульними не були дронні атаки вглиб росії, це наразі не надто співмірні укуси. Лише 1 місяць іранської війни дав путіну виторг 10 млрд доларів. Тактика тисячі порізів, безумовно, дієва, але її кінцеву результативність наше покоління не застане.

Хто самозабутньо тішився «дозволом проводити парад у кремлі» – мав би бути готовим до Лук’янівки. Попри весь свій цинізм – такою є гойдалка гонки ушкоджень: нині ти радієш бавовнятку десь далеко – завтра оплакуєш свій мікрорайон. І так до безконечності. Від гідної відповіді до гідної відповіді. Нескінченно.

Все має свою калькуляцію. Влізши в мертву петлю азартної гонки ушкоджень, треба наперед прораховувати не стільки завдані, скільки отримані відповіді. Сухий розрахунок, ні більше, ні менше. Без емоцій та екзальтацій. Без вереску “лише до перемоги” й без вереску “всьо пропало”.

Так роблять мудрі. Але навіщо нам мудрість – якщо є хоробрість і азарт?

Остап Дроздов