Оператор FPV із 44-ї артбригади поділився історією служби

Оператор FPV-дронів 44 окремої артилерійської бригади імені гетьмана Данила Апостола Павло переконаний, що успішна бойова робота є результатом постійного навчання, технічної підготовки та командної взаємодії, пише Galinfo.

За словами військового, сучасний оператор безпілотників повинен не лише вміти керувати дроном, а й розбиратися в його будові та самостійно усувати технічні несправності безпосередньо на позиціях.

“Наявність інженерної підготовки, коли в тебе виникають якісь нюанси на позиції, – це досить важливо. Ми йшли самі до цього: і літати, й інженерну підготовку проходили. Тому, скажімо, коли ми виїжджаємо на позицію і маємо глобальні питання, то можемо самі їх вирішити одразу там. Якщо у нас щось сталося з антеною, чи щось загалом з дроном не так, ми можемо самі все перевірити”, – додає Павло.

Він наголошує, що на ефективність бойового вильоту впливають навіть найменші технічні деталі.

“Важливо те, як сам дрон зібраний, чи все добре збалансовано, щоб коли ти закріпив боєприпас, то нічого ніде не викручувалось, щоб дрон себе стабільно тримав. Буває, що коли щось не так закріплено, то ти летиш, а його просто само собою починає розвертати або вліво, або вправо”, – розповідає Павло.

Серед найбільших викликів оператор називає роботу ворожих засобів радіоелектронної боротьби та погодні умови, які можуть впливати на керування безпілотником.

Водночас кожен пілот налаштовує техніку відповідно до власного стилю роботи.

“Наприклад, візьмемо мене як інженера. Навіть якщо я цей дрон зроблю, сам поставлю відеопередавач, налаштую частоту керування і так далі, все одно потім потрібно брати пілота, який все перевірить, подивиться, як воно працює, чи немає ніяких нюансів. Таке ж і з програмуванням. У кожного пілота є свої нюанси роботи, тому кожен під себе щось налаштовує”, – додає оператор-розвідник.

Павло служить у війську з 2013 року. Після початку повномасштабного вторгнення він повернувся до лав ЗСУ, воював на різних напрямках, а нині виконує бойові завдання у дивізіоні артилерійської розвідки.

Свою мотивацію військовий пояснює дуже просто.

“А по-друге, з 2013 року, з початку моєї служби, вже багато побратимів, друзів, знайомих загинули на війні. Чимало людей, з якими ми робили спільну роботу… І якось не хочеться то все лишати, щоб їхня жертва була марною. Ще цієї зими загинула журналістка, військова “Саті”. Її загибель дала мені ще один поштовх до продовження боротьби”, – ділиться Павло.

Попри постійну небезпеку, у підрозділі не втрачають почуття гумору.

“Був у нас якось такий політ веселий. 18 км – ми тоді тільки починали трохи далі літати. Тоді ми вже все, були готові заходити на ціль, але не мали поряд іншого дрона, як-от, “Мавіка”, щоб світив нам. Тому нам сказали повертатися назад. І от ми бачимо, як дрон відходить назад. Всі довкола кричать, питають: “Що сталося? Що не так?!”. І тут в нас пілот видає: “Та бо нема чого кіно знімати, коли треба цих самих ковбасить” (сміється). Люди у нас абсолютно різні, у кожного свої приколи й “фішки”. Тому трохи гриземося, але працюємо”, – усміхається Павло.