— Петро Порошенко торік у травні літав до Відня, щоб домовитися про передачу влади, — говорить політолог Віктор Небоженко, 62 роки, про зізнання Дмитра Фірташа в австрійському суді. — Адвокати олігарха, вирішуючи тактичну задачу його звільнення, перетворили справу з кримінальної на політичну. Фірташ прямо сказав, що керує президентом, мером Києва Віталієм Кличком і “Опозиційним блоком”. Тепер ті змушені виправдовуватися. Такого в Україні не було — за 23 роки незалежності ніхто з олігархів не здавав своїх протеже у вищому ешелоні української влади. Вони потай використовували президентів, прем’єрів, міністрів і депутатів. Фірташ перший це зробив.
Перегляньте також:
- 5 та 6 листопада до деяких будинків Тернополя воду подаватимуть з пониженим тиском
- Тисяча гривень від держави: шахраї створюють фейкові акаунти
На тій зустрічі Льовочкін (очолював адміністрацію президента Януковича. — “ГПУ”), Фірташ і Порошенко домовилися замінити Віктора Януковича. Для відводу очей взяли Кличка — він прикривав цю схему. Порошенко був упевнений, що стане президентом. Його підвела жадібність — якби заплатив свої гроші за виборчу кампанію, зараз був би незалежний.
— Людина, яка хоче залишитися в політиці, шукає спільників — тих, хто може її підтримати. Тож те, що Порошенко зустрічався з Фірташем, — абсолютно природне, — коментує політолог Олександр Кочетков, 59 років. — Але якщо там були домовленості, що впливають на подальше життя України, зокрема щодо відмови від переслідування представників минулої влади, — це вже злочин або політична непорядність. Про такі речі суспільство має знати. І не від Фірташа чи через австрійський суд, а від Порошенка. Після перемовин він повинен був прозвітувати перед виборцями, що мав такі-то зустрічі, де досягли таких-то домовленостей. Та хоча б зараз мали бути якісь роз’яснення. Але навряд дочекаємося їх. Через подібні речі в суспільстві накопичуватиметься невдоволення першими особами держави. “Казан” підігріватиметься, а з часом може вибухнути.
— В нас усі олігархи пов’язані між собою — бізнесом чи домовленостями, — вважає філософ Ігор Лосєв, 60 років. — Мають спільні інтереси — протилежні тому, чого хоче суспільство. Нас запевняють, що відбувається деолігархізація країни, але її й близько немає. Там, де треба боротися і протистояти злу, Порошенко намагається домовитися. Це прокляття не лише президента, а й цілої країни.
— Результат суду над Фірташем — торжество пострадянської олігархічної моделі бізнесу й політики над “західними цінностями”. Як-то кажуть — бабло побеждает зло, — говорить експерт з енергетичних питань 51-річний Михайло Гончар. — Для України тут кілька небезпек. По-перше — це виклик владі, що задекларувала деолігархізацію політики й економіки. Друге — додатковий імпульс для міжолігархічних конфліктів. Третє — катастрофічне падіння рівня довіри до президента. Четверте — сплеск претензій Газпрому до Нафтогазу з метою схилення України до прийняття нової-старої моделі відносин за мовчазної згоди Європи.
Це був чіткий сигнал Порошенку з Кремля: або ти переходиш на гру за нашими правилами, або тобі не довго бути президентом. Річне мовчання Фірташа цілком вписується у канон технологій ФСБ. Крок за кроком заганяють противника у глухий кут. Створюють для нього проекцію загрози. А потім дивляться на реакцію й, залежно від поведінки, обирають наступні кроки.
Порошенко особисто зустрічався з Фірташем попри іміджеві ризики. Ймовірно, мова йшла про збереження олігархічної імперії Фірташа в Україні. Тоді Коломойський робив активні спроби схилити президента до покарання зрадників-олігархів Фірташа й Ахметова — націоналізувати їхнє майно. Нічого подібного не відбулося. Це й можна вважати результатом закулісних домовленостей. Бізнес Фірташа за цей рік не постраждав. Улітку торік уряд прийняв постанову про 30-відсоткове обмеження споживання газу. Підприємства Фірташа “Черкасиазот” і “Рівнеазот” не дотримувалися цієї постанови. Це не могло відбуватися без відома глави держави.
Порошенко міг на переговори з Фірташем послати Кличка або ще когось. Але поїхав сам. Можливо, на той момент мав певні ілюзії, що вдасться досягнути своєрідної олігархічної згоди. Та фатальна помилка в тому, що Порошенко не проводив різниці між олігархами. Адже є такі, які мають свої статки лише тому, що вмонтовані в кремлівські схеми бізнесу й політики. Тому перебувають не просто під впливом Росії, а в її жорстокому управлінні. З такими не домовишся. А Порошенко думав, що можна.
