Часом кажуть, що творять нещасливі люди, шукаючи у мистецтві розраду, але тернопільська художниця Олеся Гудима цілковито спростовує це твердження. Вона – талановита художниця, кохана дружина і мама трьох чудових діточок. Як зізнається Олеся, із народженням третьої дитини – синочка Любомира, у неї розпочався новий виток у творчості.
«Малюватиму ангелів, допоки не закінчиться війна»
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
– Чоловік Любомир – мій перший критик, – розповідає Олеся Гудима. – Якщо картина йому подобається, думка інших для мене вже не має значення. Саме чоловік спонукав мене почати малювати. Коли Любчик бачив, що я просто змальовую картини, казав: «Коли я вже нарешті дочекаюся, що ти почнеш малювати щось своє?..» І дочекався (усміхається). Хоча нині в мене троє дітей: Марічці – 12 років, Костику – 10, а Любчику лише дев’ять місяців, я малюю більше, аніж раніше! Любомир забирає малого, щоб я мала час для творчості.
Інколи до ранку засиджуюся за мольбертом. Довго не малювати не можу, тоді з’являється неспокій і сум’яття в душі. А от за час Революції Гідності я не могла намалювати жодної картини… Навіть не хотілося дивитися на мольберт… Усі думки були із нашими хлопцями на Майдані. А потім я почала працювати над серією «Ангели миру». Я пообіцяла, що малюватиму їх доти, поки не закінчиться війна, сподіваюся, їх буде небагато… Вже є 14 картин, 13-ту я пропустила, бо не люблю цього числа, зробила так, наче її не існує. Кожен з ангелів символізує певну стихію і втілює у своєму образі свободу. Для кого ця свобода? Для одних людей, які разом зі мною живуть в Україні, і для інших – які мріють сюди повернутися. Деякі мої картини купують, тому малюю нові. Головна ідея майбутніх робіт – “реальність ми творимо самі”, “кожен формує світ, який навколо, за допомогою сили думок”, “кожен несе відповідальність за створене, за те, що оточує”. Тому щодня ми маємо творити мир. На 20-30 хвилин силою своєї волі і думки – очищатися і творити. Це перше, над чим мають замислитися українці. Своїх «Ангелів миру» я б дуже хотіла експонувати у святому місці, а де саме — підкаже час…
«У мене відразу було відчуття, що знаю його вже сто років…»
Задля того, щоб популяризувати роботу дружини, Любомир спеціально створив блог. Усі картини він фотографує і виставляє в інтернет.
– Без його підтримки не знаю, чи впоралася б, – зізнається Олеся. – За двадцять років, які ми разом, навчилися розуміти одне одного з півслова.
З Любомиром Олеся познайомилася, коли навчалася в 10-ому класі.
– У новорічну ніч ми з подругами загадували бажання. Я загадала, що хочу хлопця високого, кучерявого, щоб мав зелені очі і знав англійську мову… Чому англійську? Сама не знаю! (сміється) Уявляєш? Все здійснилося! Ми познайомилися 23 квітня двадцять років тому. Пригадую, прийшла до мене подруга і сказала, що хоче познайомити мене з одним хлопцем, який на мене дуже схожий. Ми з нею гуляли вулицею, в одну мить я оглянулася і побачила Любчика. Якось його обличчя відразу врізалося мені в пам’ять. А коли прийшла знайомитися із хлопцем схожим на мене, то виявилося, що то той самий незнайомець на вулиці… У мене відразу було відчуття, що знаю його вже сто років. Він потім розповідав, що відчув те саме. Наступного дня після знайомства Любомир поїхав до батьків на Львівщину, а через два дні призначив мені побачення. Здавалося, що ми не можемо наговоритися. Любчик, як і я, любив читати, в нас було багато спільних інтересів. Ми навіть виписували цитати з книг, а потім зачитували їх одне одному вголос. Пригадую, як коханий читав мені вголос вірші Шекспіра, це було так романтично! Я тоді ще була школяркою, тому не знала, як сказати батькам, що йду з Любчиком гуляти, обманювала, мовляв, йду в бібліотеку. Хоча вони здогадувалися, куди я зібралася, тато навіть одного разу пожартував: «Йди, твій бібліотекар вже дзвонить!..»
Після закінчення школи Олеся вступила до Львівського університету ім. І. Франка, а Любомир навчався на факультеті іноземних мов у Тернопільському експериментальному інституті педагогічної освіти. У той час ще мобільних не було, тож закохані листувалися.
– Тривалий час листоноша думала, що я так часто пишу листи на дитячу програму, бо в графі адресат писало «Любомирові Котові», вона ж бо не знала, що це прізвище… Я навіть намалювала портрет Любчика, і хоча стільки років минуло, бережу його досі.
Наймолодшого сина Олеся вирішила назвати на честь коханого чоловіка.
– Мені дуже подобається це ім’я, воно складається з двох чарівних слів — «любов» і «мир», а в наш час це дуже актуально, – каже Олеся. – Тому у мене навіть запитання не виникало, як назвати сина. Тепер у мене два Любомири, і коли я стаю посередині, в мене всі бажання здійснюються…
