Про «Трубачів з Підгорбиків» хлопці з видавництва «Крок» «трубили» в соцмережах ще задовго до їхньої появи на світ. Через це багато тернополян з нетерпінням чекали на заздалегідь розрекламоване видання, аби з насолодою зануритись в читання. Презентація довгоочікуваної книги Зоряни Биндас відбулась у книгарні «Є», де зібралось багато її друзів та шанувальників творчості. Поет Юрій Матевощук – незмінний модератор подібних заходів, запросив поділитись враженнями письменника Богдана Мельничука, який редагував книгу та режисера Ореста Савку, у Тернопільському народному драматичному театрі-студії «Сузір’я» якого успішно грає авторка вищезгаданої книги.
Перегляньте також:
- Свічка пам’яті: Чому важливо вшановувати жертв Голодомору
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
Розповідаючи про творчу «кухню», сама Зоряна щиро зізналась, що дуже любить українське село, а особливо їй подобаються слова – галицизми, якими щедро рясніє мова на Заході України. Отож часті поїздки в село до рідної бабусі у свій час, не проминули дарма. Дівчинка «вбирала» їх буквально на клітинному рівні. «Якби я жила там постійно, – зізнається Зоряна, – то можливо б нічого не помічала, призвичаїлась». Кумедні історії, героями яких виступають звичайні сільські чоловіки та жінки, відбувались перед очима школярки, вона не могла їх не запам’ятати. Події настільки реальні, що навіть нічого не довелось вигадувати. Тому й не дивно, що образ головної героїні Трубачихи «списала» з рідної бабусі. Цим історіям вже 7 років! Але тільки нещодавно дівчина насмілилась зібрати їх докупи «під одним дахом». Та й то, дякувати Богдану Івановичу Мельничуку, який настирливо дзвонив і запитував: «Трубачі дописала?».
Новела «Як вмирав Стефцьо» у прочитанні молодої письменниці викликала шквал оплесків і море позитиву. Відчувалось – люди скучили за добрим гумором. Презентуючи цю книгу, Макс Кідрук написав у своїй передмові: «Ця книга насмішить, а ще – що нечасто трапляється під час читання – викличе у вас почуття вдячності. Бо то є нормально дякувати за можливість усміхнутися. Я ще не бачив, щоб хтось колись дякував за сльози. Особливо у наш час. Особливо у нашій країні. Та що я, зрештою, розказую. Просто розгорніть, розгорніть «Трубачів», і прочитайте перше речення…». Як тут не погодитися з письменником. Адже ні для кого не секрет, що саме сміх вивільняє організм людини від стресів та роздратування, депресії, натомість продукує гормони радості – ендорфіни. Тим часом, поки «Трубачі» зцілюватимуть сміхом тернополян, Зоряна Биндас працюватиме над новою книгою про подорож до Непалу та Гімалаїв, звідкіля вона нещодавно повернулася.
