Закон про очищення влади, особливо в частині люстрації суддів, і справді юридично кульгавий. Хоча б тому, що нормами, які стосуються люстрації суддів, він не узгоджується з положеннями ухваленого у квітні закону про відновлення довіри до судової влади.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Однак саме судді ВСУ чи не найкраще знають, яким шляхом треба йти, щоб заявити про позицію й вплинути на зміну законодавства.
Особливо знає про це група з 27-ми верховних суддів, очолених Ярославом Романюком – чинним главою ВСУ, а водночас і прямим ставлеником на цю посаду Андрія Портнова, котрий усім своїм юридичним єством служив Віктору Янукувичу. Ці двадцять сім суддів і проголосували 17 листопада постанову Пленуму ВСУ про звернення до Конституційного суду щодо визнання люстрації неконституційною.
Ярослав Романюк відзначився тим, що 11 січня 2014 року, у розпал Майдану, звернувся з відеозверненням, яким забив величезний цвях у “необхідність” ухвалення одного з основних законів у низці тих, що напряму потягли за собою не тільки трагедію Майдану з масовою загибеллю людей, а й своїм “невиконанням” розв’язали руки Кремлю для анексії Криму й нинішньої біди на Донбасі.
Це звернення досі “висить” на сайті Верховного суду.
Отже, трошки історії.
11 січня 2014 року. “Судова спільнота України вельми стурбована подіями, які відбуваються останнім часом в Україні, – каже Романюк у відеозверненні. – Масові акції біля будівель судів, які перешкоджають нормальній роботі суду, які спрямовані на те, аби схилити суд для ухвалення бажаного для когось процесуального рішення. Особливе занепокоєння викликають спроби фізичної розправи над суддями”.
Далі Романюк відхиляється від теми Майдану й згадує вбивства судді Трофімова в Харкові, яке сталось в грудні 2012 року, а також судді Зубкова від березня 2011 року. І знову плавно переходить від цих злочинів до “негожих” масових акцій протестів під київськими судами під час Майдану. На завершення Романюк просить надійно захистити суддів і членів їх сімей.
І все.
Тривалість відеозвернення від 11 січня – менше двох хвилин. Але це – перше відеозвернення (!) самого голови Верховного суду.
Через три дні в парламенті зареєстровано законопроект із титульною назвою “Про внесення змін до закону про судоустрій і статус суддів“.
16 січня його ухвалено, і саме в ньому “захист суддів” матеріалізується: передбачена заборона руху автоколон, посилені санкції за участь у масових акціях протесту, фактично заблокована робота незалежних інтернет-ЗМІ, встановлено кримінальну відповідальність за екстремістську діяльність – тобто заклики до виходу на Майдани – та наклеп…
Чому б і зараз Романюку не звернутись до тих, хто може змінити закон?
Чому б не завантажити роботою суддів і співробітників ВСУ, які нині не страждають від завантаженості справами – і от, напевно, виписали б юридично грамотні норми про люстрацію?
Чому б не спрямувати відповідні пропозиції суб’єктам законодавчої ініціативи?
Шляхів виправлення юридичних помилок тих майданівців, які важко протискали ідею люстрації, багато. Однак Верховному суду не потрібна люстрація. Залишаючись під Романюком, суд підтверджує свою вірність ідеям і традиціям “cім’ї”. Тобто помирає.
PS: За 10 тисяч років існування державності смерть за благо й право завершувалась увіковіченням в історії.
А нагинання за владу й гроші – усього-на-всього двома квадратними метрами на кладовищі.
Олена Перепадя, спеціально для УП
