Не стало відомого педагога, публіциста, краєзнавця, громадського діяча Богдана Головина. Ще тільки 6-го вересня у Тернопільському краєзнавчому музеї урочисто відзначали 90-річчя цієї людини-легенди. І ось несподівана звістка – трагічний випадок обірвав життя непересічної особистості.
Перегляньте також:
- «Веселі канікули з Богом» у Дністровському каньйоні: для дітей влаштували розваги
- У селі біля Тернополя затримали снайпера
Того дня його вітало багато друзів, колег, учнів – з усіх куточків Тернопілля, зі Львова. А найбільше серед них було просвітян і бібліотекарів. Впродовж нелегкого життя у часи радянщини, пан Богдан ніколи не опускав рук, не впадав у відчай, завжди за будь-яких обставин займав тверду громадянську позицію. А позиція була одна – незрадлива і щира любов до рідної України. Про це свідчать його численні творчі здобутки та напрацювання: понад 450 статей, нарисів, рецензій, довідок про українських письменників, науковців, священиків, учасників ОУН та УПА, громадсько-політичних діячів. Видав 8 книжок (чотири з них – як укладач). Загалом опублікував понад тисячу різножанрових матеріалів, а перша замітка була надрукована ще в далекому 1948 році в армійській газеті. Статті Головина не подобались кадебістам і вони наказали тодішньому редактору тернопільської районки не друкувати освітянина. Він підписувався псевдо – Богдан Кузик, Богдан Горбачівський, Теодор Хуторянин, Тарас Чепіга…
Заслужений працівник освіти України, член українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Української світової спілки професійних учителів, НСЖУ, НТШ, ВУСК. Почесний член Всеукраїнського товариства «Фундація духовного єднання України», колишній, а згодом почесний голова правління Тернопільського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» ім. Т. Шевченка. Співпраця з альманахом «Богослов’я» у Римі (Італія) слугувала висвітленню підпільної діяльності греко-католицької церкви.
Не зважаючи на поважний вік, Богдан Головин продовжував активну громадську діяльність: їздив у районні просвітянські осередки на конференції, семінари. Ділився досвідом роботи…
Згадала, фотографуючи того дня пана Богдана в колі рідних та друзів, у мене мимоволі вирвалось: «Як добре, що Ви у нас є. Дякую Вам». А сьогодні, всупереч свідомості, доводиться вже звертатись до світлої пам’яті Богдана Головина інакше: «Як добре, що Ви у нас були. Дякую Вам».
