«Не я б’ю – верба б’є…»
- Опубліковано: Віктор Уніят
- —
- 5 Квітня, 2026 о 22:36
ВЕРБНА НЕДІЛЕНЬКО, гостенько миленька, вдар Україну вербою…
Щоб розігнулася та посміхнулася, щоб не горіла війною!
Перегляньте також:
- Сотні тернополян та гостей міста долучилися до участі в гаївках
- Великдень у строю: підрозділи 2-ї Галицької бригади НГУ зустріли світле свято Воскресіння Господнього
КВІТНА НЕДІЛЕНЬКО, Божа годинонько, дай нам усім благодаті…
Щоб процвітали і мудрість ще мали, щирі були і багаті!
ВЕРБНА НЕДІЛЕНЬКО, Господа дниненько, ллється молитва рікою…
Щоби нам жити й Великдень зустріти, бий нас на щастя вербою!
Василь Руданський
Нині понесемо до Божого храму освячувати вербові гілочки. Тиждень перед Великоднем називається Вхід Господній до Єрусалиму. Ісус Христос воскрeсив помeрлого Лaзaря у Вiфанiї, ця звістка стала відома багатьом. Тож коли Христос завітав у Єрусалим, люди його зустріли з почестями, кидали під ноги квіти, пальмові й оливкові гілки. В Україні цей день називають Вербна, Лозова, Квітна, Шуткова, Баськова неділя і святять у церкві галузки.
В Україні багато дохристиянських традицій поєдналися з релігійними святами. Верба – один із найдавніших тотемів українців, що символізує відродження, оновлення природи, має велику життєву силу. Через те він закріпився і в християнській звичаєвості: вербові гілки замінили на пальмові.
На Тернопільщині Вербну неділю відзначають урочисто. Після освячення у церкві вербовими гілками вдаряють членів сім’ї, примовляючи: «Лоза б’є, не я б’ю, за тиждень – Великдень!». І після цих слів приповідають добрі побажання. Наприклад: «Щоб здорові, веселі та багаті були»; «Щоб сильні (моцні) були та сприйняли життєву силу весни».
Дівчата на Великдень коло церкви водять гаївки. Одна з гаївок – «Вербовая дощечка» – це символ місточка, який з’єднує дівчину з її майбутнім щастям.
…Так казали наші прадіди, коли прикріплювали свячену гілочку над вхідними дверима.
Посвяченій галузці верби наші прадіди надавали великого значення й приписували їй чудодійні властивості. Тому дбайливо зберігали цілий рік, кладучи за образи, бо вірили, що лоза берегтиме хату та її мешканців перед нещастям, злими впливами, чарами.
Нею «обкурювали» дітей «від переляку», її запарювали окропом і мили волосся, аби відігнати хвороби, втикали у грунт на полі чи городі, щоб не рили кроти тощо. Також лікувалися свяченою вербою і від пропасниці та ревматизму, збивали нею гарячку.
У селах освячену лозу клали також у стайні високо над жолобом, щоб вона берегла худобу від пошестей та хвороб. Освяченою лозою також вдаряли худобу, щоби була здоровою, плодовитою і до неї не чіпалася нечиста сила. Також освяченим галуззям виганяли вперше на пасовисько (на Юра) худобу – щоб вона «трималася хати», щоб не хворіла і щоб корови давали багато молока. Також пасічники вдаряли освяченими вербовими гілками по вуликах, щоб бджоли медоносили і були здоровими.
Вербу, коли принесли з церкви, садили й на городі: коли верба приймалася – дівчина вийде заміж, а хлопець – одружиться.
Доволі поширеним звичаєм було поїдання вербових котиків. Робили це, щоб не боліло горло. По одній-дві китиці їх могли з’їдати жінки, які не могли завагітніти. Також задля поминання прадідів освячені гілочки носили на цвинтар або на поля – щоб вберегти землю від грому, блискавки, посухи чи сильних повеней.
У багатьох місцевостях клали покійникові в домовину шматок свяченої верби.
Гілочки могли зберігати до наступного року, а потім палили. Свяченою вербою розпалювали піч, коли пекли паски.
У деяких населених пунктах Тернопільщини вербу садили на честь якихось доленосних подій. Зокрема, у с. Костільники на Бучаччині є пам’ятна верба, посаджена на честь скасування панщини (2-а половина 19 ст.).
А ще вербами обсаджували воду, щоб була «пригожа та здорова», бо «де срібліє вербиця – там здорова водиця».
«Не я б’ю – верба б’є, віднині за тиждень Великдень». Нехай гілочки верби стануть оберегом для вас і вашої родини, дарують здоров’я, мирне небо, тепло, затишок і благополуччя.
Віктор Уніят.
