Ми – українці – беззаперечно наймодніша нація. Ми завжди намагаємося та вміємо бути у трендах – від матеріальних до подієвих – переважно не замислюючись: «А воно мені треба?». Потроху стаємо живими доказами теорії Дарвіна, проте не еволюціонуючи, а деградуючи у наші первісні розуми, а то й обліки.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Ми настільки хочемо йти в ногу з часом, подіями та іншими людьми, що таки йдемо, проте цим же собі шкодимо. Про що я? Про тренди синьо-жовтого, червоно-чорного, камуфляжного та інших кольорів у їх диковинних надмірних проявах у не завжди доречних місцях та часах.
Можете мене цькувати, але не вмію лицемірити. Я направду втомилася від українського прапора. Він повсюдно – на балконах будинків, у вітринах крамниць, на капотах автівок, на одязі перехожих, у тістечках з кав’ярень. Більше того – ми настільки сповнені патріотизму та вболівання за долю нашої країни, що фарбуємо в синьо-жовте мости, водночас забуваючи про наші ж рідні міста, яким не завжди пасують такі дизайнерські рішення. Ми навіть кошти у скриньки на цю фарбу збираємо, щоб виплеснути її на байдужий метал мостових поручнів. А що тут такого? Армії ж усього «вдосталь», військові забезпечені ледь не подвійними дозами «бронежилетів» – настільки, що поки ми бавимось у художників, фарбуючи черговий міст у червоне і чорне – символи крові та землі – наша ж кров проливається на Донбасі…
Повернуся до прапора. Український прапор – це модно, тому найбільші модниці вдягають його у вигляді бюстгалтерів та трусів, витанцьовуючи в цьому патріотичному обмундируванні у нічних клубах під завивання «русскай папси». Синє і жовте – це патріотизм і наша користь Україні 100500 рівня, тому нам цілком можливо впарити, перепрошую, але навіть собаче лайно, якби воно було у таких кольорах.
Стриптиз у нічному клубі Івано-Франківська
Стриптиз у нічному клубі Івано-Франківська
Стриптиз у нічному клубі Івано-Франківська
Кидаємось на національний прапор, як бик на червону шмату, щоправда не зі злістю, слава Богу. До речі про червону шмату: за часів «совка» засилля червоного було таким же масовим, як нині синьо-жовтого. Радянські уми билися в екстазі, бачачи «красні» знамена, бо ж то втілення чогось божественного на грішній землі. Насправді ж піонерський галстук, на мою думку, таке ж збочення, як сьогоднішні синьо-жовті труси. Багато хто зараз говорить про «совок», який вкорінився в людських головах настільки, що не скоро ще вдасться його викорінити звідки. Так і живемо – у тих же алгоритмах, стилях, змінюючи лише кольори.
Будьмо відвертими самі з собою, більшість проявів синьо-жовтого не містять реально корисних вчинків. Ну що з того, що я зі своєю синьо-жовтою аватаркою повоюю словесно з «ватниками» у російській соцмережі? Більшість з нас саме такі – синьо-жовті воїни соцмереж. Пишучи це, не забуваю про людей, які збирають реальну допомогу армії. Вони не просто розташовують скриньки для збору коштів, вони напівлегально возять бронежилети в Україну, а потім їх же в самісіньку зону АТО; вони влаштовують благодійні концерти, виставки, аукціони, фотосесії, зустрічі; вони є відвідувачами цих усіх заходів. Більшість із цих «них», як не дивно, не ходять в українському прапорі.
Все написане вище – про діяльність і бездіяльність. Проте є ще й шкідлива діяльність. Ми так любимо наші рідні українські вишиванки, що їх візерунками прикрашаємо шкарпетки та чоловічі труси на найніжнішому місці. Я не проти, коли цією красою прикрашають елементи одягу, але ж не ті місця, на які натягують вищезгадані речі.
Завишивали би весь свій гардероб і неважливо, що символізує той чи інший візерунок, походить він з Гуцульщини чи Лемківщини. Неважливо, все ж українське, впевнені ми. Не здивуюсь, якщо незабаром на «оригінальних» українських вишиванках буде позначка Made in China, а ми й не помітимо, бо ж модно та й дешевше. Майже впевнена, що саме Чайна постачає нам ті пластикові віночки зі штучними надгробними квітами, які заполонили голови всіх львівських туристів. Дуже оригінально виглядає, до речі, – поєднання китайсько-українського вінка з мертвих квітів зі смородом національної китайської гуми палених кросівок, які топчуть львівську бруківку.
А, ледь не забула про камуфляж. Якщо ми претендуємо на звання «ікони стилю», то обов’язково повинні мати якесь камуфляжне шмаття. Швидше за все, або шукатимемо такий ексклюзив по крамницях чи базарах, або ж шитимемо собі на замовлення, але ніякому разі не витратимо ці гроші на камуфляж «модників» з АТО. Може модники звикли до спекотних пляжів єгиптів і болгарій, але на Донбасі холодно, зима на носі, у бійців уже далеко не курортний сезон. Повірте, їм, Україні, її територіальній цілісності і кремлівському гобліну глибоко в… ну десь дуже глибоко сидить така от наша підтримка армії – як мертвому кадило.
Людоньки, не творімо зі всього нашого рідного порнографію. Якщо ці тренди такі вже безжальні і «необхідні», то я відмовляюсь бути їх жертвою і оголошую себе поза модою.
Ірина Лаб’як
