У 1966 році журнал Time опублікував заголовну статтю, в якій поставив питання: «Бог помер?» Багато хто погодився з активно нав’язуваним уявленням про те, що він застарів, що в міру розвитку науки потреб у «Бозі» для пояснення Всесвіту стає дедалі менше. Але виявилося, що чутки про смерть Бога передчасні. Найбільше вражає те, що найсвіжіші докази на користь його існування з’явилися у вельми несподіваному місці – їх висунула сама наука.
Перегляньте також:
- Тернопільський музей отримав експонати що нагадують про боротьбу кримськотатарського народу
- В’ячеслав Негода став на бік Тернопільського мистецького коледжу ім. Соломії Крушельницької
Історія така. Того самого року, коли Time опублікував статтю, що стала відомою, астроном Карл Саган (Carl Sagan) заявив, що є два важливі критерії існування позаземного життя. Має бути правильна зірка, і придатна для життя планета має знаходитися на правильній відстані від неї. Враховуючи те, що у всесвіті приблизно октильйон планет (це одиниця з 24 нулями), придатних для життя планет в ньому має бути близько септильйона (одиниця з 21 нулем).
З такими чудовими шансами на успіх запущена в 1960-ті роки колекція великих і дорогих приватних і державних проектів з пошуку позаземних цивілізацій мала з великою часткою вірогідності і дуже швидко дати хоч якийсь результат. Учені за допомогою великої мережі радіотелескопів прослуховували всесвіт у пошуках сигналів, що нагадують закодовану інформацію і є невипадковими. Але минали роки, а мовчання всесвіту було як і раніше оглушливим. Конгрес в 1993 році позбавив програму пошуку позаземних цивілізацій фінансування, проте пошуки тривали за рахунок приватних коштів. Станом на 2014 рік вчені виявили рівно дулю – нуль, після якого – нічого.
Що трапилося? У міру збільшення наших знань про всесвіт ми почали розуміти, що для життя необхідно набагато більше факторів, ніж вважав Саган. Два його параметри збільшилися до 10, потім до 20, а потім до 50. Кількість придатних для життя планет зменшилась відповідно – до кількох тисяч. І вона далі зменшується.
Навіть активні прихильники пошуку позаземних цивілізацій визнали цю проблему. Пітер Шенкель (Peter Schenkel) в 2006 році написав статтю для журналу Skeptical Inquirer, в якій зазначив: «У світлі нових відкриттів і аналітичних висновків було б доречно стримати надмірну ейфорію… Нам слід спокійно визнати, що колишні оцінки… на сьогодні вже непридатні».
Кількість параметрів продовжувала зростати, і кількість планет-претендентів знизилася до нуля, а потім ще нижче. Іншими словами, існування придатних для життя планет у всесвіті стало неможливим, включаючи нашу. Теорія ймовірності говорить про те, що нас не повинно бути.
Сьогодні існує приблизно 200 відомих критеріїв існування позаземного життя на інших планетах, і потенційно населена планета має відповідати кожному з них без винятку – інакше вся ця система розпадеться. Якби недалеко від нас не було такої великої планети як Юпітер, яка силою свого тяжіння відводить від нас метеорити, їх би падало на Землю в тисячу разів більше. Шансів на існування життя у Всесвіті вражаюче мало.
Але ми-то тут, ми не тільки існуємо, а й говоримо про існування. Чим це пояснити? Чи випадковий такий ідеальний збіг всіх численних параметрів? У який момент наука може обґрунтовано заявити про те, що ми не можемо бути результатом випадкового збігу обставин? Чим гіпотеза про створення цих ідеальних умов вищим розумом гірша віри в те, що придатна для життя Земля з’явилася випадково?
Але й це ще не все. Точне налаштування, необхідне для існування життя на планеті, це ніщо порівняно з точним налаштування, необхідним для існування самого всесвіту. Наприклад, астрофізики сьогодні знають, що значення чотирьох фундаментальних взаємодій – гравітаційної, електромагнітної, а також сильної і слабкої ядерної взаємодії було встановлено менш ніж за мільйонну частку секунди після «великого вибуху». Змініть хоча б одне значення, і всесвіт не зможе існувати. Скажімо, якби співвідношення між сильною ядерною взаємодією і електромагнітною взаємодією змінилося хоча б на мізерну частку нікчемною частки, хоча б на 1/100 000 000 000 000, то ніяких зірок на небі не з’явилося б. Як і самого неба. Можете зітхати й охати.
А тепер помножте цей один-єдиний параметр на всі інші необхідні умови, і шанси на існування всесвіту зменшаться в астрономічній прогресії. Тоді ідея про те, що все «просто трапилося», суперечитиме здоровому глузду. Вийде так, що ми підкинули монетку 10 квінтильйонів разів, і щоразу нам випала решка. Буває таке?
Астроном Фред Хойл (Fred Hoyle), який створив термін «великий вибух», сказав, що ці дані серйозно похитнули його атеїстичні переконання. Пізніше він написав: «Інтерпретація цих фактів на основі здорового глузду говорить про те, що суперінтелект просто грається з фізикою, а також з хімією і з біологією… Цифри розрахунків на основі цих фактів настільки приголомшують, що такий висновок здається мені незаперечним».
Фізик-теоретик Пол Девіс (Paul Davies) сказав, що «доказ розумного задуму приголомшливий», а професор з Оксфорда Джон Леннокс (John Lennox) заявив: «Чим більше ми дізнаємося про наш всесвіт, тим більш переконливою як пояснення причин нашого існування стає гіпотеза про існування Творця».
Всесвіт є найбільшим дивом усіх часів. Це чудо з чудес, яке невідворотно, усією силою сяйва зірок вказує на існування чогось – чи Когось – крім самого всесвіту.
Остання книга Метаксаса називається «Miracles: What They Are, Why They Happen, and How They Can Change Your Life» (Чудеса. Що це, чому вони трапляються і як вони можуть змінити ваше життя).
