“Напишіть про мого брата”
З певних причин, я зараз мало пишу про фронт. Багато речей, які пов’язані з моєю роботою по інформаційній боротьбі, теж не висвітлюю. Так складаються обставини і банально – не вистачає часу. Проте, є речі про які, я не можу мовчати.
Нещодавно мені в один із месенджерів написала пані Віта і попросила, щоб я розповів про її брата Романа, який помер від отриманих на війні поранень. Коли, я дізнався всю правду про цього воїна, зрозумів, що про нього повинні дізнатися більше людей.
Отже, Роман Мельничук, житель села Сураж, що на Тернопільщині. З дитинства він був дуже спокійний і врівноважений. Любив щось собі майструвати, допомагати батькам. Після закінчення технікуму, почав займатися деревообробним ремеслом. Він виготовляв: двері, столи, стільці. Особливим запитом користувалися його дерев’яні сходи на які, він отримував замовлення зі всієї країни.
Варто зазначити, що Роман одного разу під час роботи, втратив кілька пальців на правій руці, але це не заважало йому творити. Хоча саме через інвалідність, його не взяли воювати на початку так званої «АТО».
Роман був «одиноким вовком». Він не любив когось в чомусь переконувати, проте особисто йшов до кінця в будь які справі.
Роман підтримував Помаранчеву Революцію, проте особливо він хвилювався через події на Революції гідності. Не зважаючи на свою міцну натуру, Роман плакав, коли дізнався, що вбили Устима Голоднюка – Героя Небесної сотні.
Коли розпочалася боротьба за українську церкву в селі. Він був одним із перших, хто її підтримав.
Сестра Віта згадує, що Роман розумів – велика війна скоро буде, але старався про це нікому не говорити і не нав’язувати свою думку.
24 лютого 22 року, він сказав рідним, що їде в місто Шумськ, щоб закупити деякі матеріали. Насправді, він пішов у військкомат, щоб захищати свою країну від московських окупантів – розповідає пані Юля, інша сестра Романа Мельничука.
Роман став частиною 24-ої Королівської бригади. Він розпочав воювати в танкових військах. В той же час в дома Романа чекала дочка, дружина.
Нагадую, що він міг не іти на війну, оскільки мав інвалідність. Проте Роман обрав шлях воїна.
Важкі тоді були бої. Роман небагато розповідав про війну, а ще, він дуже хвилювався за свого шваґра, який в той час воював в піхоті.
Одного разу Роман зателефонував Юлі і розказав, що поряд з ним воював Олег. Той до початку війни працював в Голландії інженером, мав престижну роботу, але повернувся, щоб боронити свою батьківщину від московського агресора.
Олег виїхав на своєму танку в атаку і загинув. Це дуже засмутило Романа, він важко переживав втрату побратима.
В листопаді 2022 року, Роман отримав важкі поранення біля Бахмута. В його танк влучило РПГ і він загорівся. Роман насилу виліз з танка. В нього була обгоріла шкіра, перебиті ноги. Проте, він хвилювався не за себе. Роман хвилювався, що танк поламався і він не зміг допомогти своїм хлопцям. Він переживав, щоб його не вважали боягузом.
Цілий місць лікарі боролися за його життя, але отримані поранення були надто неспівставні з життям…
Хоронили Романа 1 січня 2023 року в його селі. Що дуже цікаво. Він мав свою пасіку, дуже любив бджіл. Коли труна стояла на подвір’ї, деякі бджоли довго кружляли над труною, немов прощалися зі своїм господарем.
З того моменту пройшло більше двох років. Україна продовжує боротьбу за свою свободу. Наш народ б’ється за своє майбутнє в якому не має бути московитів.
Саме тому, всі, хто не може воювати – повинні підтримувати наших воїнів. Битва з ворогом – це як боротьба з важкою хворобою, боротися повинен весь організм, а не окремі кінцівки.
Тільки разом, ми зможемо здолати окупантів і повернути мир в нашу країну.
Роман загинув в бою, щоб дати можливість тим, хто живий, зробити його мрію реальністю – вільна Україна від Карпат до Криму.
Михайло Ухман
Ми писали – Знання ніколи не бувають зайвими»: історія 41-річного ветерана ЗСУ, який навчається та вирощує полуницю